Орыся Луцевич ,
аналитик Chatham House, стипендиат Фонда Роберта Боша (2012)
Глубинные перемены, которые начались в Украине девять лет назад, принесут реальные результаты, лишь когда в обществе созреет запрос на демократические ценности. Его можно и нужно создавать.
Как завершить революцию? Этот вопрос возник у меня в прошлом году на встрече с известным исследователем свержения недемократических режимов Джином Шарпом. Его книга От тирании к демократии служила пособием для многих гражданских лидеров накануне цветных революций в Грузии и Украине. На мой вопрос, как завершить демократическую революцию, Шарп ответил: «Я помогаю обществам освободиться от тирании, а как закрепить эту победу и завершить революцию - придется думать и писать вам самим». Я восприняла этот совет буквально и начала свое исследование в рамках стажировки в Chatham House, британском институте международных отношений.
В рецепте завершения демократической революции много составляющих. Но я сосредоточилась на обществе, точнее, на гражданском обществе, поскольку, по распространенному на Западе мнению, именно ему обязаны своими победами мирные цветные революции.
Почему же это гражданское общество допустило ухудшение состояния тех самых прав и свобод в Украине, которые оно отстаивало на Майдане? Почему граждане не имеют влияния на политику и кто сегодня является врагом гражданского общества?
Мое исследование показало, что Украина, Грузия и Молдова находятся на начальном этапе формирования гражданского общества. В этих странах доминируют интересы тех, кто контролирует значительные ресурсы (финансовые или административные), большинство общественно важных решений принимаются за закрытыми дверями, правила игры для большинства определяются узким кругом приближенных лиц, в общественном пространстве часто звучит нетолерантная риторика, а граждане остаются разрозненными и находятся в стороне от большинства процессов.
Несмотря на рост числа зарегистрированных неправительственных организаций (НПО) и значительную помощь западных доноров, жители этих стран практически не формируют независимые гражданские объединения. В Украине менее 5%, а в Грузии и Молдове - около 4% населения являются членами НПО (по сравнению с 25%, например, в Великобритании).
За последние 20 лет в гражданском секторе сформировалась НПО-кратия - система, в которой профессиональные менеджеры неправительственных организаций пытаются влиять на политику через доступ к властным элитам и западным донорам, не имея соответствующей общественной поддержки. Во всех трех странах большинство гражданских лидеров, опрошенных в рамках этого исследования, считают, что их главная задача - влиять на формирование политики. В то же время построение общественного доверия и формирование запроса на демократические ценности среди граждан гораздо менее популярны среди руководителей НПО.
Западные доноры, пытаясь формировать институты гражданского общества и строить открытое общество на постсоветском пространстве, видят это общество сквозь узкую призму НПО и часто упускают из виду проблемы качества общественного пространства и качества самого общества.
Каждый год выделяются значительные финансовые ресурсы на улучшение профессионального уровня продемократических НПО и усиление их влияния на политику. Если суммировать годовую помощь, которую выделяет Американское агентство международного развития (USAID) и международный фонд Возрождение, то в среднем на одну продемократическую НПО приходится $ 200 тыс. (в Украине таких организаций порядка 200). Эти расчеты условны, но дают понять приблизительный объем денег, которые инвестируются в данный сектор. Несомненно, часть этого финансирования невероятно ценна для Украины, ведь она позволяет правозащитным группам отстаивать права граждан перед своеволием власти или бороться с цензурой в прессе. Но если значительная часть населения не формирует ядро гражданского сектора в Украине, она просто становится потребителем демократической технической помощи, а не носителем демократических перемен. Это означает, что большая часть общества остается в стороне попыток западных доноров и НПО трансформировать Украину. Эта дистанция между гражданами и НПО - один из главных врагов гражданского общества.
Несомненно, среди самих украинцев распространены качества, которые подпитывают врага активного гражданина изнутри. Ожидание благ от государства, толерантность к коррупции, поиск «неофициальных» каналов решения личных проблем, ксенофобия. Непонимание того, что демократия это не только право выбирать элиту, но также и ежедневная гражданская ответственность и необходимость отстаивать свои основные свободы и права - свободу слова, собраний и совести, права собственности, верховенство права. Разочарование части украинского общества в самой ценности демократии - очень опасная и разрушительная тенденция. По данным PEW Research, за последние 20 лет поддержка гражданами многопартийной системы уменьшилась на 37%.
Среди других врагов гражданского общества - нехватка у властных элит политической воли для привлечения граждан к публичным консультациям и использования общественных советов в обсуждении уже принятых решений. Общественное пространство, в котором можно услышать мнение независимых групп, слишком узко из-за проявлений цензуры, политизированности медиа, особенно телевидения, и нехватки площадок для свободной и открытой дискуссии по поводу волнующих общество проблем.
Чтобы завершить революцию, граждане, и прежде всего средний класс, должны осознать, что демократия невозможна без способности мыслить критически и активно действовать. Революция должна состояться в головах граждан - они должны осознать, что «демократия может помочь сохранить права и свободы, но демократия не может их создать, если сами граждане об этом не позаботятся». Эти слова Карла Поппера, известного философа и исследователя гражданского общества, возвращают нас от НПО-кратии к демократии и возлагают ответственность за общество, в котором мы будем жить завтра, на каждого из нас.
http://lelekasicheslav.blogspot.com/2013/02/blog-post_3443.html
субота, 9 лютого 2013 р.
пʼятниця, 8 лютого 2013 р.
Про рідне
Кордони країни, межа мого статку, інших земель не потрібно мені.
Живу на подвір’ї лісів та галявин, все що потрібно, знайду я собі.
Гриби чи то корінь, та трави духмяні, мед і малина – все цілюще й моє.
Добре що маю, на землях родючих, якісне, рідне і тільки своє.
Солод з ячменю та соки берези, ягоди, - сильно люблю Україну.
Не має домівки кращої, ніж, за мою найкращу у світі країну.
І в степ я піду, відпочинок найкращий, струмок де водиця чиста біжить.
Чи гори Карпатські чи Кримські пейзажні, й не можна забути ту спогадів мить.
І човник пливе по Дніпру до Самари, ставши на шварт до собору пішов.
Поставив свічки, за душі покаяння, й ікону святу я в дорогу знайшов.
Путь буде довгим, Волинь ще пізнати, і Таврію треба відвідати в час.
Адже хто ж бо знає, чи довге я маю, життя, адже може скінчитися в раз.
Й землі я віддамся, ґрунтам найсвятішим, де води біжать у чисті моря.
Де ранком над берегом, рідної річки, сходить яскрава, як сонце зоря.
І де б я не був, Чумацьким шляхом, до дому дійду, адже небо я знаю.
Й тому я щасливо в природі живу, адже цю природу я давно відчуваю.
Живу на подвір’ї лісів та галявин, все що потрібно, знайду я собі.
Гриби чи то корінь, та трави духмяні, мед і малина – все цілюще й моє.
Добре що маю, на землях родючих, якісне, рідне і тільки своє.
Солод з ячменю та соки берези, ягоди, - сильно люблю Україну.
Не має домівки кращої, ніж, за мою найкращу у світі країну.
І в степ я піду, відпочинок найкращий, струмок де водиця чиста біжить.
Чи гори Карпатські чи Кримські пейзажні, й не можна забути ту спогадів мить.
І човник пливе по Дніпру до Самари, ставши на шварт до собору пішов.
Поставив свічки, за душі покаяння, й ікону святу я в дорогу знайшов.
Путь буде довгим, Волинь ще пізнати, і Таврію треба відвідати в час.
Адже хто ж бо знає, чи довге я маю, життя, адже може скінчитися в раз.
Й землі я віддамся, ґрунтам найсвятішим, де води біжать у чисті моря.
Де ранком над берегом, рідної річки, сходить яскрава, як сонце зоря.
І де б я не був, Чумацьким шляхом, до дому дійду, адже небо я знаю.
Й тому я щасливо в природі живу, адже цю природу я давно відчуваю.
Віталій Кучка
четвер, 7 лютого 2013 р.
ОДВІЧНИМ МАРЕВОМ...
Одвічним маревом ви мучаєте душі
В погонях за безглуздими речами.
Такі всі впевнені, такі всі відчайдушні –
Бездушні нелюди з незрячими очами.
Ви людські якості вмудрилися зганьбити,
Моральні цінності швирнули, мов сміття.
Від вас нещастям тхне. Ви спромоглися вбити
Безмежну радість і всі теплі почуття.
А чорна заздрість вас затягує в болото,
І серце згодом зовсім загниє.
Ви деградуєте, ви майже вже непотріб,
Але ж хапаєтеся кожен за своє.
До чого ж котиться таке суспільство?!
Бо незабаром всі сягнемо у провалля.
Яким огидним зробиться це дійство..!
Та ви самі всі винні в цій печалі…
В погонях за безглуздими речами.
Такі всі впевнені, такі всі відчайдушні –
Бездушні нелюди з незрячими очами.
Ви людські якості вмудрилися зганьбити,
Моральні цінності швирнули, мов сміття.
Від вас нещастям тхне. Ви спромоглися вбити
Безмежну радість і всі теплі почуття.
А чорна заздрість вас затягує в болото,
І серце згодом зовсім загниє.
Ви деградуєте, ви майже вже непотріб,
Але ж хапаєтеся кожен за своє.
До чого ж котиться таке суспільство?!
Бо незабаром всі сягнемо у провалля.
Яким огидним зробиться це дійство..!
Та ви самі всі винні в цій печалі…
ТЕТЯНА ГРИШКО
Рейдерство по-Новомосковски-2, или Чем провинились учителя и новомосковская молодежь
Мы неоднократно, заканчивая свои материалы, писали «продолжение следует». Несколько неожиданное продолжение получил один из самых резонансных материалов «Новомосковска сегодня» «Рейдерство по-Новомосковски, или Как залезть в карман каждому новомосковцу» (№ 12, от 13 октября). Неожиданность заключается в том, что статья о нелегальной продаже коммунального имущества удивительным образом пересеклась с другим материалом – интервью с депутатом Днепропетровского областного совета Сергеем Резником.
В статье «Рейдерство по-Новомосковски …» мы писали о схеме, по которой незаконно из коммунальной собственности были отчуждены почти 200 объектов недвижимости. Один из ярких примеров, который был подробно описан в статье, – ситуация с помещением, которое арендовал у городской общины банк «Кредит-Днепр».
В интервью, которое Сергей Резник дал «Новомосковский правде» накануне Нового года, он определил приоритетными направлениями своей деятельности работу с молодежью и заботу о представителях социально незащищенных слоев населения.
Как объединились эти два материала между собой, еще и с проблемами педагогов, в нашей статье далее.
Педагоги страдают и нуждаются в защите?
Создается впечатление, что в одной ситуации много совпадений для случайностей. Например, послепраздничный и каникулярный покой учителей Новомосковска возмутило сообщение о том, что они, оказывается, не в полном объеме получили зарплату за 2012 год.
5 января 2013, в первом номере «Новомосковской правды» Сергей Резник выразил обеспокоенность расточительством городской власти и тем, что «Зарплата учителей, которая, и это не секрет, вопреки радужным отчета, во многих школах не была выплачена даже за ноябрь» – (цитата указана на языке оригинала – прим. ред.).
Страдают ли педагоги и нуждаются в защите?
Наша редакция узнала о возмущении учителей по поводу явной лжи из совместного обращения педагогов к Сергею Резнику. Приведем его с сокращениями, но отметим, что под обращением поставили подписи более 100 подписей учителей школ города.
«Недавно в газете «Новомосковская правда» мы, педагоги, прочитали «Личное мнение» г-на Резника С. А. в отношении определенных вопросов нашей жизни и решили выразить нашу общую мысль. Вот она.
Господин Сергей Александрович! Ваш образ жизни, Ваши действия и поступки не воспринимаются нами, как искренняя забота о педагогах. (…) Поэтому, будьте добры, не беспокойтесь о нас. А что касается зарплаты педагогов, то в 2012 году мы получили ее полностью. Даже ежегодное денежное вознаграждение».
Поскольку мы опираемся только на подтвержденную информацию из официальных источников, мы обратились в управление образования Новомосковского городского совета с просьбой подтвердить или опровергнуть наличие задолженности перед учителями.
Оказалось, что запланированная заработная плата и фактически выплаченная, совпадают до копейки. К тому же, педагоги получили ежегодное вознаграждение в размере 10% от должностных окладов.
Этот документ это однозначно подтверждает:
В статье «Рейдерство по-Новомосковски …» мы писали о схеме, по которой незаконно из коммунальной собственности были отчуждены почти 200 объектов недвижимости. Один из ярких примеров, который был подробно описан в статье, – ситуация с помещением, которое арендовал у городской общины банк «Кредит-Днепр».
В интервью, которое Сергей Резник дал «Новомосковский правде» накануне Нового года, он определил приоритетными направлениями своей деятельности работу с молодежью и заботу о представителях социально незащищенных слоев населения.
Как объединились эти два материала между собой, еще и с проблемами педагогов, в нашей статье далее.
Педагоги страдают и нуждаются в защите?
Создается впечатление, что в одной ситуации много совпадений для случайностей. Например, послепраздничный и каникулярный покой учителей Новомосковска возмутило сообщение о том, что они, оказывается, не в полном объеме получили зарплату за 2012 год.
5 января 2013, в первом номере «Новомосковской правды» Сергей Резник выразил обеспокоенность расточительством городской власти и тем, что «Зарплата учителей, которая, и это не секрет, вопреки радужным отчета, во многих школах не была выплачена даже за ноябрь» – (цитата указана на языке оригинала – прим. ред.).
Страдают ли педагоги и нуждаются в защите?
Наша редакция узнала о возмущении учителей по поводу явной лжи из совместного обращения педагогов к Сергею Резнику. Приведем его с сокращениями, но отметим, что под обращением поставили подписи более 100 подписей учителей школ города.
«Недавно в газете «Новомосковская правда» мы, педагоги, прочитали «Личное мнение» г-на Резника С. А. в отношении определенных вопросов нашей жизни и решили выразить нашу общую мысль. Вот она.
Господин Сергей Александрович! Ваш образ жизни, Ваши действия и поступки не воспринимаются нами, как искренняя забота о педагогах. (…) Поэтому, будьте добры, не беспокойтесь о нас. А что касается зарплаты педагогов, то в 2012 году мы получили ее полностью. Даже ежегодное денежное вознаграждение».
Поскольку мы опираемся только на подтвержденную информацию из официальных источников, мы обратились в управление образования Новомосковского городского совета с просьбой подтвердить или опровергнуть наличие задолженности перед учителями.
Оказалось, что запланированная заработная плата и фактически выплаченная, совпадают до копейки. К тому же, педагоги получили ежегодное вознаграждение в размере 10% от должностных окладов.
Этот документ это однозначно подтверждает:
Казалось бы, какая связь между собственностью, тем более коммунальной, неполной информированностью или умышленным искажением фактов Сергеем Резником по учительским зарплатам и его заботой о молодежи? Для того, чтобы картина сложилась, не хватает лишь одного «пазла».
Конфликт в общеобразовательной школе № 9
В начале статьи мы упомянули об объектах коммунальной собственности, которые были незаконно отчуждены. В длинном перечне недвижимости, которая находилась на балансе КП ЖЭО, имела несчастье оказаться вечерняя общеобразовательная школа № 9.
Конфликт с принудительным выселением учеников и учителей ранее уже активно освещался в местных и даже всеукраинских СМИ. Но мы все-таки вспомним историю создания школы и путь перехода права собственности на помещение, в котором она находилась.
В Государственном архиве Днепропетровской области есть решение исполкома Новомосковского городского совета от 11 мая 1967 года «О размещении школы рабочей молодежи № 9 в помещении общежития, который строится трестом «Дніпроважбуд» по ул. Сучкова».
Тогда, в связи с тем, что школа размещалась в семи подсобных помещениях на различных предприятиях города, было принято решение перенести ее на первый этаж общежития, которое строилось указанным трестом.
С тех пор первый этаж помещения по ул. Сучкова, д.. 32, общей площадью 315,8 м2 постоянно использовался именно как вечерняя школа.
Документальное подтверждение этого мы находим с 1997 года. Тогда ПМК-36 «Дніпроводбуд» передал городскому отделу образования в аренду указанное помещение. Такие договоры аренды продолжались каждый год, пока в 2002 году это помещение не было передано в коммунальную собственность Новомосковского городского совета.
30 июля 2002 года решением Новомосковского городского совета № 256, в соответствии с Законом Украины «О передаче объектов права государственной и коммунальной собственности», все четырехэтажное здание по ул. Сучкова, д.. 32, общей площадью 2141,9 м2 было передано в коммунальную собственность и принято на баланс КП ЖЭО.
В 2003 году школа была зарегистрирована как юридическое лицо, по классификации организационно-правовых форм хозяйствования имела статус коммунального
заведения.
В дальнейшем, например, в 2004 году управление образования продолжало арендовать это помещение для школы № 9 со скидкой 100%, поскольку оно и так находилось в коммунальной собственности.
В 2009 году даже в договоре аренды указывалось формулировка «аренда имущества, относящегося к собственности территориальной громады г. Новомосковска».
Но уже тогда, в 2009 году, в городе пошли слухи о том, что школу скоро попросят из своего помещения. Подтверждением этого является ответ главного управления образования и науки Днепропетровской областной государственной администрации.
Тогда начальник управления В. В. Сиченко на коллективное обращение горожан о закрытии школы № 9 ответил: «Вопрос реорганизации или закрытия вечерней общеобразовательной школы № 9 г. Новомосковска не рассматривается и нет оснований для этого».
Уже через три месяца после ответа начальника Главного управления образования Днепропетровской области о том, что школе ничего не угрожает, Новомосковский межрайонный прокурор И. В. Снигач подтвердил законность продажи помещения новомосковского вечерней общеобразовательной школы № 9.
Конфликт с принудительным выселением учеников и учителей ранее уже активно освещался в местных и даже всеукраинских СМИ. Но мы все-таки вспомним историю создания школы и путь перехода права собственности на помещение, в котором она находилась.
В Государственном архиве Днепропетровской области есть решение исполкома Новомосковского городского совета от 11 мая 1967 года «О размещении школы рабочей молодежи № 9 в помещении общежития, который строится трестом «Дніпроважбуд» по ул. Сучкова».
Тогда, в связи с тем, что школа размещалась в семи подсобных помещениях на различных предприятиях города, было принято решение перенести ее на первый этаж общежития, которое строилось указанным трестом.
С тех пор первый этаж помещения по ул. Сучкова, д.. 32, общей площадью 315,8 м2 постоянно использовался именно как вечерняя школа.
Документальное подтверждение этого мы находим с 1997 года. Тогда ПМК-36 «Дніпроводбуд» передал городскому отделу образования в аренду указанное помещение. Такие договоры аренды продолжались каждый год, пока в 2002 году это помещение не было передано в коммунальную собственность Новомосковского городского совета.
30 июля 2002 года решением Новомосковского городского совета № 256, в соответствии с Законом Украины «О передаче объектов права государственной и коммунальной собственности», все четырехэтажное здание по ул. Сучкова, д.. 32, общей площадью 2141,9 м2 было передано в коммунальную собственность и принято на баланс КП ЖЭО.
В 2003 году школа была зарегистрирована как юридическое лицо, по классификации организационно-правовых форм хозяйствования имела статус коммунального
заведения.
В дальнейшем, например, в 2004 году управление образования продолжало арендовать это помещение для школы № 9 со скидкой 100%, поскольку оно и так находилось в коммунальной собственности.
В 2009 году даже в договоре аренды указывалось формулировка «аренда имущества, относящегося к собственности территориальной громады г. Новомосковска».
Но уже тогда, в 2009 году, в городе пошли слухи о том, что школу скоро попросят из своего помещения. Подтверждением этого является ответ главного управления образования и науки Днепропетровской областной государственной администрации.
Тогда начальник управления В. В. Сиченко на коллективное обращение горожан о закрытии школы № 9 ответил: «Вопрос реорганизации или закрытия вечерней общеобразовательной школы № 9 г. Новомосковска не рассматривается и нет оснований для этого».
Уже через три месяца после ответа начальника Главного управления образования Днепропетровской области о том, что школе ничего не угрожает, Новомосковский межрайонный прокурор И. В. Снигач подтвердил законность продажи помещения новомосковского вечерней общеобразовательной школы № 9.
История продажи имущества новомосковцев
Все коммунальное имущество с 2006 года находилось на балансе двух предприятий – КП ЖЭО и СКУ «Трубник».
Тогда же, в 2006 году, КП ЖЭО стало должником перед различными поставщиками коммунальных услуг – «Новомосковськтеплоенерго», «Укрлифт» и другими. Способ образования этого долга и способ его погашения вызывает очень много вопросов к тогдашней власти, в частности к экс-мэру Литвищенко.
Поскольку КП ЖЭО не имело возможности уплатить долг, по иску «Новомосковськтеплоенерго» был наложен арест на имущество, которое находилось у предприятия на балансе. Государственная исполнительная служба (ГИС) провела опись имущества и наложила на него арест для принудительного отчуждения и покрытия долга.
В 2006 году Хозяйственный суд Днепропетровской области выносит решение о взыскании средств с КП ЖЭО в пользу юридических лиц-поставщиков коммунальных услуг в сумме почти 4 миллиона гривен (3905741, 73 грн). А Государственная исполнительная служба налагает арест на имущество должника, находящееся у него на балансе, чтобы выставить его на публичные торги и погасить долг (26 объектов коммунальной собственности).
В 2006 году Хозяйственный суд Днепропетровской области выносит другие два решения, согласно которым из перечня арестованного имущества освобождается два объекта коммунальной собственности.
Тогда же решением суда было установлено, что арест может быть наложен на имущество, принадлежащее должнику на праве собственности, а не на праве оперативного управления, то есть просто находится на балансе, как это происходит с КП ЖЭО.
Но в мае 2007 года Государственная исполнительная служба снова накладывает арест на коммунальное имущество по долгам КП ЖЭО, только уже не на 26 объектов, а на 121.
В апреле 2010 года с иском в Днепропетровский окружной административный суд обращается помощник депутата Новомосковского городского совета Сергея Мороза Иван Иванко. Суть иска – в признании действий ДВС об аресте коммунального имущества в 2006 и 2007 году неправомерными.
В обосновании иска сказано, что именно территориальная община Новомосковска в лице Новомосковского городского совета является владельцем арестованного имущества. Следовательно, это имущество не может быть арестовано и принудительно продано за долги КП ЖЭО.
Тем не менее, торги якобы были проведены, но не состоялись из-за отсутствия заявок покупателей. Тогда ООО «Алдимашгруп» «согласилось оставить за собой непроданное имущество должника в счет погашения суммы долга».
По пока непроверенной информации, поставщики коммунальных услуг, по долгу которых и был наложен арест на коммунальную собственность, так и не получили свои средства. Все помещения, в том числе и то, где располагалась школа, просто «оставило за собой» ООО «Алдимашгруп». Затем помещения были перепроданы третьим лицам, в качестве ЧП «Евроинвестком» было продано помещение школы, а ООО «Алдимашгруп» стала банкротом.
Интересно, что по КВЭД в «Алдимашгруп» основным видом деятельности «Другая вспомогательная деятельность в сфере финансового посредничества». То есть можно предположить, что компания была создана именно для проведения финансовой сделки с коммунальным имуществом.
Тогда же, в 2006 году, КП ЖЭО стало должником перед различными поставщиками коммунальных услуг – «Новомосковськтеплоенерго», «Укрлифт» и другими. Способ образования этого долга и способ его погашения вызывает очень много вопросов к тогдашней власти, в частности к экс-мэру Литвищенко.
Поскольку КП ЖЭО не имело возможности уплатить долг, по иску «Новомосковськтеплоенерго» был наложен арест на имущество, которое находилось у предприятия на балансе. Государственная исполнительная служба (ГИС) провела опись имущества и наложила на него арест для принудительного отчуждения и покрытия долга.
В 2006 году Хозяйственный суд Днепропетровской области выносит решение о взыскании средств с КП ЖЭО в пользу юридических лиц-поставщиков коммунальных услуг в сумме почти 4 миллиона гривен (3905741, 73 грн). А Государственная исполнительная служба налагает арест на имущество должника, находящееся у него на балансе, чтобы выставить его на публичные торги и погасить долг (26 объектов коммунальной собственности).
В 2006 году Хозяйственный суд Днепропетровской области выносит другие два решения, согласно которым из перечня арестованного имущества освобождается два объекта коммунальной собственности.
Тогда же решением суда было установлено, что арест может быть наложен на имущество, принадлежащее должнику на праве собственности, а не на праве оперативного управления, то есть просто находится на балансе, как это происходит с КП ЖЭО.
Но в мае 2007 года Государственная исполнительная служба снова накладывает арест на коммунальное имущество по долгам КП ЖЭО, только уже не на 26 объектов, а на 121.
В апреле 2010 года с иском в Днепропетровский окружной административный суд обращается помощник депутата Новомосковского городского совета Сергея Мороза Иван Иванко. Суть иска – в признании действий ДВС об аресте коммунального имущества в 2006 и 2007 году неправомерными.
В обосновании иска сказано, что именно территориальная община Новомосковска в лице Новомосковского городского совета является владельцем арестованного имущества. Следовательно, это имущество не может быть арестовано и принудительно продано за долги КП ЖЭО.
Тем не менее, торги якобы были проведены, но не состоялись из-за отсутствия заявок покупателей. Тогда ООО «Алдимашгруп» «согласилось оставить за собой непроданное имущество должника в счет погашения суммы долга».
По пока непроверенной информации, поставщики коммунальных услуг, по долгу которых и был наложен арест на коммунальную собственность, так и не получили свои средства. Все помещения, в том числе и то, где располагалась школа, просто «оставило за собой» ООО «Алдимашгруп». Затем помещения были перепроданы третьим лицам, в качестве ЧП «Евроинвестком» было продано помещение школы, а ООО «Алдимашгруп» стала банкротом.
Интересно, что по КВЭД в «Алдимашгруп» основным видом деятельности «Другая вспомогательная деятельность в сфере финансового посредничества». То есть можно предположить, что компания была создана именно для проведения финансовой сделки с коммунальным имуществом.
Люди, стоящие за коррупционными схемами
Повторимся, что о схеме, по которой коммунальные предприятия были проданы за долги КП ЖЭО, обладавшее ними только на праве оперативного управления, мы уже писали. Но в материале не были названы имена тех, кто присваивал недвижимость новомосковцев.
В случае же со школой можно отследить людей, стоящих за отчуждением коммунального имущества.
Так, например, среди кампаний, которая «оставила непроданное имущество должника в счет погашения долга», было ООО «Алдимашгруп». Затем ООО «Алдимашгруп» продало помещение школы частному предприятию «Евроинвестком». Если прямая связь ООО «Алдимашгруп» с Сергеем Резником прямо не установлена, то директором ЧП «Евроинвестком» был Александр Зиновьевич Резник, отец Сергея Александровича.
Совсем недавно руководитель был изменен на Александра Викторовича Меремянина. Но предыдущий директор указывает на вероятную причастность Сергея Резника в отчужденной коммунальной собственности. Кстати, Александр Меремянин тоже является родственником Сергея Резника.
Затем это предприятие подало в суд на вечернюю общеобразовательную школу № 9 с требованием «устранения препятствий в реализации права собственности путем выселения». В исковом заявлении было указано, что школа занимает это помещение «без достаточного правового основания и помимо воли собственника, чем значительно ограничивает последнего». Как ограничены или защищены права учащихся на образование и работников школы на работу, очевидно, вопрос не к ЧП «Евроинвестком».
Кстати, Новомосковская милиция отказала в возбуждении уголовного дела против школы, но это было использовано истцами, как аргумент при заявлении в суд.
Постановление об отказе вроде показал сам факт нахождения школы по указанному адресу и факт наличия спора “по поводу возможности собственника реализовать свои правомочия».
Собственно выселение школы и стало тем скандалом, который широко освещался в СМИ. Причем сын нового владельца помещения Сергей Резник чуть ли не собственноручно помогал выносить парты из школьного помещения.
Так, на местном форуме обнародованы фотографии в теме «Ограбление вечерней школе № 9». На фото видно, что присутствующие люди выгружали школьное
имущество в микроавтобус, припаркованный возле окна здания. Также на фото есть Сергей Резник, будто прибыл по звонку одного из инициаторов вывоза имущества.
Именно информация о возможной причастности Сергея Резника к распродаже коммунального имущества и в том числе школы № 9 и стала последним пазлом, которая помогла понять целостную картину.
К тому же, это прекрасно объясняет, почему педагоги говорят, что не хотели бы, чтобы о них заботились таким образом.
Итак, как можно назвать интерпретировать участие компании, аффилированной с Сергеем Резником и его заботой о молодежи и попечительством о полученнии зарплаты учителями?
В таком неоднозначном случае лучше обратиться к словарям.
Например, Словарь украинского языка в 11 томах несоответствие слов, поступков настоящим убеждениям, намерениям, чувствам называет лицемерием.
Если предположить, что истинные намерения – не забота о педагогах, то что?
И здесь дать ответ на вопрос может краткое упоминание об истории с большим количеством отчужденной коммунальной собственности, в списке которого попала и вечерняя общеобразовательная школа № 9.
В случае же со школой можно отследить людей, стоящих за отчуждением коммунального имущества.
Так, например, среди кампаний, которая «оставила непроданное имущество должника в счет погашения долга», было ООО «Алдимашгруп». Затем ООО «Алдимашгруп» продало помещение школы частному предприятию «Евроинвестком». Если прямая связь ООО «Алдимашгруп» с Сергеем Резником прямо не установлена, то директором ЧП «Евроинвестком» был Александр Зиновьевич Резник, отец Сергея Александровича.
Совсем недавно руководитель был изменен на Александра Викторовича Меремянина. Но предыдущий директор указывает на вероятную причастность Сергея Резника в отчужденной коммунальной собственности. Кстати, Александр Меремянин тоже является родственником Сергея Резника.
Затем это предприятие подало в суд на вечернюю общеобразовательную школу № 9 с требованием «устранения препятствий в реализации права собственности путем выселения». В исковом заявлении было указано, что школа занимает это помещение «без достаточного правового основания и помимо воли собственника, чем значительно ограничивает последнего». Как ограничены или защищены права учащихся на образование и работников школы на работу, очевидно, вопрос не к ЧП «Евроинвестком».
Кстати, Новомосковская милиция отказала в возбуждении уголовного дела против школы, но это было использовано истцами, как аргумент при заявлении в суд.
Постановление об отказе вроде показал сам факт нахождения школы по указанному адресу и факт наличия спора “по поводу возможности собственника реализовать свои правомочия».
Собственно выселение школы и стало тем скандалом, который широко освещался в СМИ. Причем сын нового владельца помещения Сергей Резник чуть ли не собственноручно помогал выносить парты из школьного помещения.
Так, на местном форуме обнародованы фотографии в теме «Ограбление вечерней школе № 9». На фото видно, что присутствующие люди выгружали школьное
имущество в микроавтобус, припаркованный возле окна здания. Также на фото есть Сергей Резник, будто прибыл по звонку одного из инициаторов вывоза имущества.
Именно информация о возможной причастности Сергея Резника к распродаже коммунального имущества и в том числе школы № 9 и стала последним пазлом, которая помогла понять целостную картину.
К тому же, это прекрасно объясняет, почему педагоги говорят, что не хотели бы, чтобы о них заботились таким образом.
Итак, как можно назвать интерпретировать участие компании, аффилированной с Сергеем Резником и его заботой о молодежи и попечительством о полученнии зарплаты учителями?
В таком неоднозначном случае лучше обратиться к словарям.
Например, Словарь украинского языка в 11 томах несоответствие слов, поступков настоящим убеждениям, намерениям, чувствам называет лицемерием.
Если предположить, что истинные намерения – не забота о педагогах, то что?
И здесь дать ответ на вопрос может краткое упоминание об истории с большим количеством отчужденной коммунальной собственности, в списке которого попала и вечерняя общеобразовательная школа № 9.
Вместо заключения
Возвращаясь к вопросу, которые могут истинные мотивы человека, декларирует защиту молодежи и проникается судьбой педагогов и при этом достаточно большой перечень фактов указывает на то, что этот же человек наносит вред молодежи и педагогам?
Попытка защиты незаконно полученной коммунальной собственности? Собственную защиту от судебного и уголовного преследования? Попытка сохранить доброе лицо при плохой игре?
Вывода не будет. Как говорил почти классик: «Другое додумайте сами».
Попытка защиты незаконно полученной коммунальной собственности? Собственную защиту от судебного и уголовного преследования? Попытка сохранить доброе лицо при плохой игре?
Вывода не будет. Как говорил почти классик: «Другое додумайте сами».
середа, 6 лютого 2013 р.
Горить саме так, як Бандера хотів
Горить
саме так, як Бандера хотів, горить,
язиками палає.
Ніхто
не біжить ту огиду тушить, ніхто на все
це не зважає.
І
полум’ям л’є, у кожне вікно, й зірки на
верхівці відпали.
І
кожного з них, комун’яків бридких, на
списи від зірок посаджали.
Кричать,
- їх не чують, ревуть, - їх не бачать , а
тільки вогонь на під силі.
Ось
так поховаємо, цих над бридких, в готову
з руїни могилі.
Й
ніколи, й ніде, не буде події, котра буде
схожа на свято.
Й
дивлюся на вогник, і біль комуняків,
дивлюся на все не пре взято.
Такої
картини, тим паче в 3D, ніде більше я не
побачу.
Й
від радості щастя, що гине чума, ніколи
я так не заплачу.
Народ,
котрий вірить в свободу та волю, ніколи
на підступ не йде.
На
захист Вітчизни, на захист свободи,
кожен адекватний піде.
Та
буде та радість, та буде та воля, коли
подолаємо жах.
Коли
із руїни міста відновимо, коли з окупантів
залишиться крах.
І
ось, саме так, як Бандера хотів, Кремль
поволі згорає.
І
кожен боєць, наш патріот, насолоду у тім
відчуває.
Віталій
Кучка
вівторок, 5 лютого 2013 р.
МОВЧАННЯ «ХАХЛЯТ», АБО КРИМІНАЛЬНИЙ ГІПНОЗ
21 рік незалежності України. Для пересічного українця вік, у якому людина вже зовсім доросла – хтось відслужив у війську, хтось навчається у виші, хтось створивши сім'ю, намагається її прогодувати і прогодуватися сам. Хтось своєю працею, хтось «шнирить» по кишенях. Безперечно є й ті, хто у такому віці лишилися інфантильними. Ким же є наша держава у цьому 21-річному віці? Деякі політики говорять, що такий вік для держави є дуже маленьким і держава є дуже молодою.
Що ж, давайте тверезо оглянемо нашим інфантильним оком навколишній простір, власне – глянемо на мапу Європи. Угорщина… Чехія і Словаччина… Польща… Так, це ВОНИ… ЄВРОПА… Не совєцькі держави, які відійшовши від примари комунізму, стали на шлях демократичного розвитку власного капіталізму. Держави Прибалтики, тобто постсовєцькі держави, стали теж ЄВРОПОЮ, бо власне, нею вони й були – культурно, ментально, духовно. Безперечно, Прибалтика – не Україна. Прибалтика не має таких чорноземів. Не має такого промислового потенціалу. Не має такого геополітичного значення, а отже й не складає такого інтересу для Москви. Саме тому, з такою активністю, в Україні працюють гундяєви, жіріновські, лужкови – це видимі фекальні камені, а скільки працює невидимих, із спецслужб?
А скільки працює «напіввидимих» у структурах влади і у самій владі? Саме вони спрямовують і обмежують вектори політичних електоральних настроїв, саме вони коригують абсолютну величину політичного й соціального напруження у державі. Саме вони є тими фільтрами, що сепарують і ретушують занадто активних членів суспільства. Саме вони створюють нескінченну кількість громадських «сил» та рухів, політичних партій і партійок – ніби національного спрямування, ставлячи на чолі псевдонародних формацій добре підготовлених майстрів пустого слова, забарвленого фарбами політичного контрасту, національної героїки, національних катастроф. Тонко й уміло експлуатуючи психіку соціуму, розхитують ще допоки відносно цілісний організм нації, бо нація, об'єднана спільною свідомістю, вибухає у момент свого «дальшенємогу» кривавим фаршем громадянської війни.
Значить, щоб розрізнені індивідуальні коливання кожного не переросли в резонансну руйнівну хвилю, потрібно потихеньку припинити коливання кожного, вкоренити у свідомості кожного зневіру у саму можливість змін, віру в те, що МИ – МОЖЕМО щось міняти в цьому суспільстві, бо ми і є оте саме суспільство. Якщо уявити державу у виді казана, в якому киплять політичні й соціальні пристрасті на різних соціальних рівнях, такий собі крекінговий процес, то зрозуміло, без клапана, чи без краника рано чи пізно «котелок» постраждає – його розірве. Щоб уникнути проблеми для кожного соціального рівня створюється свій канал, свій трубопровід для скидання зайвого тиску. У кінці трубопроводу свій «смотрящій» за манометром і відповідальний за «кранік».
Комуністично-соціалістичний «отстой» іде до одного з краників «вітренко», «мороз» чи «симоненко» (які гарні українські прізвища!). Політично-нігілістичний потік направляється по ПР-овській «трубі», де є ті, кому покерувати з представників кримінального світу. Ліберальний, толерантно-демократичний потік, направляється до краника «всенародного ТАК ющенко», чи до біло-сердечного краника «вона-тимошенко», краника «юралуценко». А от вершиною процесу політичного крекінгу, де політична напруга завжди «зашкалює» і має чітку спрямованість, являється «труба» національно-свідомого кипіння із своїм краником, який теж уміло випускає надмірний тиск народного гніву. У критичні періоди процесу, коли, згідно класикам, «низи» (українці) вже не можуть, а олігархічні «верхи» неукраїнського, як прийнято говорити, ще не наїлися – масово виводяться протестувальники, свідомі своєї правоти й праведності своїх лідерів. Розмахуючи вудочками з партійною символікою на полотнищах прапорів, надривно виє, гуде, волає натовп в екстазі «ЙййЮууУуляАаАаАаа…а…а»…
Хриплять гасла з гучномовців. На трибуні – на фоні стареньких і сіреньких павличків-яворівських – неповторна, мила, чарівна, біло-сердечна ВОНА…. Поруч, за декілька метрів від біло-сердешного дійства, на елітному майданчику перед самісінькою радою, відгородженому сталевим парканом і біснуватими московськими «християнами», що гугнявлять свої псалми, проводять свій шабаш прихильники керівної ПР. А тут, у біло-сердешному вариві, при виді ВОНИ, при звучанні її всепроникливого голосу, у прихильниць її світлого образу, самі по собі ллються сльози. ВОНА так захоплюється процесом зомбування, що забуває за іншого представника політичного крекінгового процесу – Олега Тягнибока. Але ображені «проіскамі» колег по опозиції «свободівці», щоб якось проявити себе, спрямовують свою незадіяну енергію в чергову багатотисячну протестну ходу з метою типа «відстояти національний футбол».
Багатокілометровий шлях до місця «камлання» проти намагань знецінити український «хутбол», безперечно супроводжувався глибоким вдиханням київського повітря й видиханням дружного «зекагеть», «янучаруНАнари», «свобода прийде – порядокнаведе». Втомлені ходою, адреналіном від відчуття власної значимості й міліцейського супроводу, енергією, вкладеною у «дружні» побажання чинному президентові, але свідомі виконаного обов'язку, протестувальники розсмоктуються невеликими групками, як туристи, по «пузатих хатах», по цікавинках міста – в очікуванні свого транспортного засобу в напрямку «додому». Пару скинуто… Покричали… Походили… Участь прийняли, громадянський обов'язок виконали… Результат ? В принципі – ніякого. Нари – без янучари... «Геть» само по собі… Зек – на місці (не на своєму)… Зарплатня дома – яка була така й лишилася... Головних моменти два – «пропарили» партію з її очільниками і скинули пару, свою і суспільства. Скільки нас? Скільки нас приїздить до Києва, попри всі міліцейські перешкоди? За різними оцінками і на різних заходах – від 10 до 40 тисяч чоловік. В основному молодих. Але всі – тобто ВСІ хто приїжджає – віддані ідеї націоналізму й повні готовності, якщо треба – підставити ребра під кийки. Якщо треба – пустити в хід кулаки. Це лише «свободівців» така кількість. Не набагато, підкреслюю – НЕ НАБАГАТО менша кількість «юліних» прихильників, які по протестному налаштуванню мало відрізняються від «свободівців».
Коли боляче наступили на причинне місце малому і середньому бізнесу – у Київ приїхало близько 60 тисяч підприємців. Тепер скажіть мені будь ласка, якщо цих людей спрямувати на блокування Адміністрації Президента, блокування Верховної Ради – не на пів дня, а до кінця, до прийняття відповідного рішення – могли б ми відкинути газові псевдоугоди в обмін на здачу Криму? Так. Могли б… Поміняти й саму владу теж могли б… Не насильницьким шляхом могли б і МОЖЕМО змусити рахуватися з думкою виборців, з думкою народу. От і просяться сумні висновки про діяльність усіх опозиційних і не дуже опозиційних гравців політичного цирку. В одному дописові, на сторінках соціальної мережі, є такі слова, які я із задоволенням скопіював: «Спартак з 70-ма рабами-гладіаторами і сам раб кинув виклик всій потузі Риму через любов до Свободи, Фідель Кастро з 75-ма «бороданями» на вутлому суденці перетнув Карібське море і розпочав війну за визволення Куби, Гарібальді зі жменькою червоносорочечників заходився визволяти і об'єднувати Італію, 300 спартанців стояли на смерть, билися руків'ями зламаних мечів і тупими кінцями зламаних списів з усією перською армією при Фермопілах, 300 козаків, оточених при Берестечку, кидали гроші у ляхів в знак презирства до Смерті... І все це заради одного – аби жила Воля, аби жила Слава, аби жила Вітчизна.» (І юні ГЕРОЇ КРУТ стояли на смерть проти переважаючих у багато разів червоних московських різників, поклавши своє молоде життя за Волю рідної держави).
А в українській дійсності, з дня проголошення незалежності, ворогам України дається свого роду карт-бланш, дається змога зосередити у своїх руках усі грошові потоки, усі засоби виробництва, засоби інформації й саму владу. Народ заганяється в стійло. За допомогою спецтехнологій, провокаторів серед протестувальників, за допомогою отих самих «краників – клапанів» скидається пара, скидається соціальна напруга. За таких умов, людська маса нездатна самоорганізовуватися, потроху, на генетичному рівні, затухає здатність і потреба боротися. Чим далі від слави козацької, чим далі від слави січового стрілецтва, слави юних героїв Крут, чим далі від самовідданості бандерівців – тим далі народ від самої віри в можливість боротьби і тим більше – перемоги. Відсутність прикладу, за виключенням поодиноких ЗАПОРОЖЦІВ Віталіїв, та активна дія новітніх іванів сусаніних із мойсеями, що водять український народ мітинговими манівцями, пригнічують волю до протистояння із бандитською державою. Але може наступити момент, коли воскресне дух і «…обнімуться брати…», коли зірвуться і краники, і кришка, і тоді - «КРИШКА». На кожній акції, будь то в обласних центрах, будь то у «стольному граді» йде «говорильня» талановитих спікерів від різних партій. ДІЯЛЬНОСТІ, ПРЕДМЕТНОЇ, ЖИВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, яка приводить до бажаного результату – 0… НУЛЬ… ЗЕРО!..
Все це політичне мишаче вовтузіння, на протязі двадцяти одного року, дуже нагадує один з видів кримінального гіпнозу. Пустою й густою, але вагомою балаканиною на декілька тем кількома людьми, розщеплюється свідомість «клієнта», а в цей час - «шарять» по кишенях. І лишається бідний «клієнт» без грошей чи речей зі спустошеною душею. Чи не шарять 21 рік по наших з вами кишенях політичні гіпнотизери??? Розмови, гасла, заклики, маніфестації, штовханина… і знову РОЗМОВИ, (навіть зараз із Качанівської колонії звучить заклик «прокинутись»), «ВОЗЗВАНІЯ», об'єднання й нові заклики, нові маніфести. Як сказав класик – «ти говорішь,.. я – говорю,.. всє говорят – А ШТО ТОЛКУ ?..» В нас забирають Крим, а ми ЇМ - маніфестацію, нам пенсійний вік піднімають – а ми їм… МИ ЇМ!.. дулю в кишені. Табачник нищить освіту, паплюжить історію, а ми його «пальтрєт парвьом». У нас заводи, шахти й фабрики позабирали – а ми ЇІІІІММ!!. А шо МИ – ЇМ? Чергову ходу? Чергову маніфестацію? Чергове об'єднання, кероване п'ятою колоною? Чергову картинку з червоною цяткою на чолові? Чергове «ГЕЕЕТЬ!!! …ь …ь» ? Що МИ – ЇМ?
Д В А Д Ц Я ТЬ О Д И Н Р І К ПСЕВДОНЕЗАЛЕЖНОСТІ. ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК ПАЛКИХ ПРОМОВ БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКІВ ВЕЛИКИМ УКРАЇНЦЯМ. ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК МАРШІВ ІЗ «СЛАВАми» Й «ГЕТЬями». ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК ХОДІННЯ ПО КОЛУ ПЕРЕД ТИМИ, ХТО В ЦЕЙ ЧАС НАТОПТУЄ СВОЇ КИШЕНІ НАШИМ БАГАТСТВОМ, ПЕРЕД ТИМИ - ХТО ОБ'ЇВ НАС, ОБ'ЇДАЄ НАШИХ ДІТЕЙ І ОНУКІВ… ЩО ДАЛІ? ГЕТЬ - ВОНИ? ЧИ ГЕТЬ - МИ?
Що далі? Виснажливий рух по колу із прапорами й прапорцями? Мовчання «хахлят» чи кривавий фарш?
Олександр Бердо
http://lelekanews.blogspot.com/2013/02/blog-post.html
Що ж, давайте тверезо оглянемо нашим інфантильним оком навколишній простір, власне – глянемо на мапу Європи. Угорщина… Чехія і Словаччина… Польща… Так, це ВОНИ… ЄВРОПА… Не совєцькі держави, які відійшовши від примари комунізму, стали на шлях демократичного розвитку власного капіталізму. Держави Прибалтики, тобто постсовєцькі держави, стали теж ЄВРОПОЮ, бо власне, нею вони й були – культурно, ментально, духовно. Безперечно, Прибалтика – не Україна. Прибалтика не має таких чорноземів. Не має такого промислового потенціалу. Не має такого геополітичного значення, а отже й не складає такого інтересу для Москви. Саме тому, з такою активністю, в Україні працюють гундяєви, жіріновські, лужкови – це видимі фекальні камені, а скільки працює невидимих, із спецслужб?
А скільки працює «напіввидимих» у структурах влади і у самій владі? Саме вони спрямовують і обмежують вектори політичних електоральних настроїв, саме вони коригують абсолютну величину політичного й соціального напруження у державі. Саме вони є тими фільтрами, що сепарують і ретушують занадто активних членів суспільства. Саме вони створюють нескінченну кількість громадських «сил» та рухів, політичних партій і партійок – ніби національного спрямування, ставлячи на чолі псевдонародних формацій добре підготовлених майстрів пустого слова, забарвленого фарбами політичного контрасту, національної героїки, національних катастроф. Тонко й уміло експлуатуючи психіку соціуму, розхитують ще допоки відносно цілісний організм нації, бо нація, об'єднана спільною свідомістю, вибухає у момент свого «дальшенємогу» кривавим фаршем громадянської війни.
Значить, щоб розрізнені індивідуальні коливання кожного не переросли в резонансну руйнівну хвилю, потрібно потихеньку припинити коливання кожного, вкоренити у свідомості кожного зневіру у саму можливість змін, віру в те, що МИ – МОЖЕМО щось міняти в цьому суспільстві, бо ми і є оте саме суспільство. Якщо уявити державу у виді казана, в якому киплять політичні й соціальні пристрасті на різних соціальних рівнях, такий собі крекінговий процес, то зрозуміло, без клапана, чи без краника рано чи пізно «котелок» постраждає – його розірве. Щоб уникнути проблеми для кожного соціального рівня створюється свій канал, свій трубопровід для скидання зайвого тиску. У кінці трубопроводу свій «смотрящій» за манометром і відповідальний за «кранік».
Комуністично-соціалістичний «отстой» іде до одного з краників «вітренко», «мороз» чи «симоненко» (які гарні українські прізвища!). Політично-нігілістичний потік направляється по ПР-овській «трубі», де є ті, кому покерувати з представників кримінального світу. Ліберальний, толерантно-демократичний потік, направляється до краника «всенародного ТАК ющенко», чи до біло-сердечного краника «вона-тимошенко», краника «юралуценко». А от вершиною процесу політичного крекінгу, де політична напруга завжди «зашкалює» і має чітку спрямованість, являється «труба» національно-свідомого кипіння із своїм краником, який теж уміло випускає надмірний тиск народного гніву. У критичні періоди процесу, коли, згідно класикам, «низи» (українці) вже не можуть, а олігархічні «верхи» неукраїнського, як прийнято говорити, ще не наїлися – масово виводяться протестувальники, свідомі своєї правоти й праведності своїх лідерів. Розмахуючи вудочками з партійною символікою на полотнищах прапорів, надривно виє, гуде, волає натовп в екстазі «ЙййЮууУуляАаАаАаа…а…а»…
Хриплять гасла з гучномовців. На трибуні – на фоні стареньких і сіреньких павличків-яворівських – неповторна, мила, чарівна, біло-сердечна ВОНА…. Поруч, за декілька метрів від біло-сердешного дійства, на елітному майданчику перед самісінькою радою, відгородженому сталевим парканом і біснуватими московськими «християнами», що гугнявлять свої псалми, проводять свій шабаш прихильники керівної ПР. А тут, у біло-сердешному вариві, при виді ВОНИ, при звучанні її всепроникливого голосу, у прихильниць її світлого образу, самі по собі ллються сльози. ВОНА так захоплюється процесом зомбування, що забуває за іншого представника політичного крекінгового процесу – Олега Тягнибока. Але ображені «проіскамі» колег по опозиції «свободівці», щоб якось проявити себе, спрямовують свою незадіяну енергію в чергову багатотисячну протестну ходу з метою типа «відстояти національний футбол».
Багатокілометровий шлях до місця «камлання» проти намагань знецінити український «хутбол», безперечно супроводжувався глибоким вдиханням київського повітря й видиханням дружного «зекагеть», «янучаруНАнари», «свобода прийде – порядокнаведе». Втомлені ходою, адреналіном від відчуття власної значимості й міліцейського супроводу, енергією, вкладеною у «дружні» побажання чинному президентові, але свідомі виконаного обов'язку, протестувальники розсмоктуються невеликими групками, як туристи, по «пузатих хатах», по цікавинках міста – в очікуванні свого транспортного засобу в напрямку «додому». Пару скинуто… Покричали… Походили… Участь прийняли, громадянський обов'язок виконали… Результат ? В принципі – ніякого. Нари – без янучари... «Геть» само по собі… Зек – на місці (не на своєму)… Зарплатня дома – яка була така й лишилася... Головних моменти два – «пропарили» партію з її очільниками і скинули пару, свою і суспільства. Скільки нас? Скільки нас приїздить до Києва, попри всі міліцейські перешкоди? За різними оцінками і на різних заходах – від 10 до 40 тисяч чоловік. В основному молодих. Але всі – тобто ВСІ хто приїжджає – віддані ідеї націоналізму й повні готовності, якщо треба – підставити ребра під кийки. Якщо треба – пустити в хід кулаки. Це лише «свободівців» така кількість. Не набагато, підкреслюю – НЕ НАБАГАТО менша кількість «юліних» прихильників, які по протестному налаштуванню мало відрізняються від «свободівців».
Коли боляче наступили на причинне місце малому і середньому бізнесу – у Київ приїхало близько 60 тисяч підприємців. Тепер скажіть мені будь ласка, якщо цих людей спрямувати на блокування Адміністрації Президента, блокування Верховної Ради – не на пів дня, а до кінця, до прийняття відповідного рішення – могли б ми відкинути газові псевдоугоди в обмін на здачу Криму? Так. Могли б… Поміняти й саму владу теж могли б… Не насильницьким шляхом могли б і МОЖЕМО змусити рахуватися з думкою виборців, з думкою народу. От і просяться сумні висновки про діяльність усіх опозиційних і не дуже опозиційних гравців політичного цирку. В одному дописові, на сторінках соціальної мережі, є такі слова, які я із задоволенням скопіював: «Спартак з 70-ма рабами-гладіаторами і сам раб кинув виклик всій потузі Риму через любов до Свободи, Фідель Кастро з 75-ма «бороданями» на вутлому суденці перетнув Карібське море і розпочав війну за визволення Куби, Гарібальді зі жменькою червоносорочечників заходився визволяти і об'єднувати Італію, 300 спартанців стояли на смерть, билися руків'ями зламаних мечів і тупими кінцями зламаних списів з усією перською армією при Фермопілах, 300 козаків, оточених при Берестечку, кидали гроші у ляхів в знак презирства до Смерті... І все це заради одного – аби жила Воля, аби жила Слава, аби жила Вітчизна.» (І юні ГЕРОЇ КРУТ стояли на смерть проти переважаючих у багато разів червоних московських різників, поклавши своє молоде життя за Волю рідної держави).
А в українській дійсності, з дня проголошення незалежності, ворогам України дається свого роду карт-бланш, дається змога зосередити у своїх руках усі грошові потоки, усі засоби виробництва, засоби інформації й саму владу. Народ заганяється в стійло. За допомогою спецтехнологій, провокаторів серед протестувальників, за допомогою отих самих «краників – клапанів» скидається пара, скидається соціальна напруга. За таких умов, людська маса нездатна самоорганізовуватися, потроху, на генетичному рівні, затухає здатність і потреба боротися. Чим далі від слави козацької, чим далі від слави січового стрілецтва, слави юних героїв Крут, чим далі від самовідданості бандерівців – тим далі народ від самої віри в можливість боротьби і тим більше – перемоги. Відсутність прикладу, за виключенням поодиноких ЗАПОРОЖЦІВ Віталіїв, та активна дія новітніх іванів сусаніних із мойсеями, що водять український народ мітинговими манівцями, пригнічують волю до протистояння із бандитською державою. Але може наступити момент, коли воскресне дух і «…обнімуться брати…», коли зірвуться і краники, і кришка, і тоді - «КРИШКА». На кожній акції, будь то в обласних центрах, будь то у «стольному граді» йде «говорильня» талановитих спікерів від різних партій. ДІЯЛЬНОСТІ, ПРЕДМЕТНОЇ, ЖИВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, яка приводить до бажаного результату – 0… НУЛЬ… ЗЕРО!..
Все це політичне мишаче вовтузіння, на протязі двадцяти одного року, дуже нагадує один з видів кримінального гіпнозу. Пустою й густою, але вагомою балаканиною на декілька тем кількома людьми, розщеплюється свідомість «клієнта», а в цей час - «шарять» по кишенях. І лишається бідний «клієнт» без грошей чи речей зі спустошеною душею. Чи не шарять 21 рік по наших з вами кишенях політичні гіпнотизери??? Розмови, гасла, заклики, маніфестації, штовханина… і знову РОЗМОВИ, (навіть зараз із Качанівської колонії звучить заклик «прокинутись»), «ВОЗЗВАНІЯ», об'єднання й нові заклики, нові маніфести. Як сказав класик – «ти говорішь,.. я – говорю,.. всє говорят – А ШТО ТОЛКУ ?..» В нас забирають Крим, а ми ЇМ - маніфестацію, нам пенсійний вік піднімають – а ми їм… МИ ЇМ!.. дулю в кишені. Табачник нищить освіту, паплюжить історію, а ми його «пальтрєт парвьом». У нас заводи, шахти й фабрики позабирали – а ми ЇІІІІММ!!. А шо МИ – ЇМ? Чергову ходу? Чергову маніфестацію? Чергове об'єднання, кероване п'ятою колоною? Чергову картинку з червоною цяткою на чолові? Чергове «ГЕЕЕТЬ!!! …ь …ь» ? Що МИ – ЇМ?
Д В А Д Ц Я ТЬ О Д И Н Р І К ПСЕВДОНЕЗАЛЕЖНОСТІ. ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК ПАЛКИХ ПРОМОВ БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКІВ ВЕЛИКИМ УКРАЇНЦЯМ. ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК МАРШІВ ІЗ «СЛАВАми» Й «ГЕТЬями». ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК ХОДІННЯ ПО КОЛУ ПЕРЕД ТИМИ, ХТО В ЦЕЙ ЧАС НАТОПТУЄ СВОЇ КИШЕНІ НАШИМ БАГАТСТВОМ, ПЕРЕД ТИМИ - ХТО ОБ'ЇВ НАС, ОБ'ЇДАЄ НАШИХ ДІТЕЙ І ОНУКІВ… ЩО ДАЛІ? ГЕТЬ - ВОНИ? ЧИ ГЕТЬ - МИ?
Що далі? Виснажливий рух по колу із прапорами й прапорцями? Мовчання «хахлят» чи кривавий фарш?
Олександр Бердо
http://lelekanews.blogspot.com/2013/02/blog-post.html
FATA MORGANA Путіна Вована
«Окупанти, руйнуючи чужу країну,
неодмінно руйнують і свою»
( Отто фон Бісмарк)
( Отто фон Бісмарк)
Як не крути, але попередні два тижні стали для Володимира Володимировича Путіна, далі ВВП, самим неприємним за часи його багаторічного правління. Незважаючи на всі його зусилля «хахли» почали виходити з під його контролю. Спочатку вони, щоб відволікти його увагу, вчинили галас святкуванням своєї Соборності на території РФ, а під цей галас ще й підписали контракт про видобуток сланцевого газу з усім відомою «Shell». Януковича навіть виставлений рахунок «Газпрому» в 7 млрд. «зелених» не зупинив – він таки підписав цю угоду. А тут ще й посланий в Київ Жиріновский «лоханувся». Зрозуміло, що він хотів як краще. Агітував за «рай» в його, ВВП, Митному союзі, однак перегнув «палку». Отож на прес-конференції якась дівка йому в обличчя квашеної капусти кинула. Тому, поки що, над «жиріком» половина України насміхається.
До того ж, результати опитувань українців останнім часом стали зовсім невтішними для ВВП. Більше половини їх до митного «раю» не хочуть. Ще минулого року емісари ВВП вербували кримчан на заробітки до Ямалу. І що? Майже ніхто з них не погодився. Дивно, але не хочуть українці на російську Північ навіть за великі гроші. А раніше, до «помаранчевого» Майдану, залюбки їхали. Ще гірші результати опитування серед молоді - 90% молодих українців хоче до ЄС. За статистикою їх там працює вже понад 6,5 млн., а в Росії залишилось трохи більше 1,5 млн. Як кажуть – приїхали, повний «тунець».
Як не «прикро», але підписанням угоди з видобутку сланцевого газу ВВП не тільки здивували, а й «напрягли». До цього все йшло за його планом: спочатку, в 2010 р., ВФ став на 5 років «царем» Малоросії (пардон - України), торік він на 7 років «запакував» ту, що «з косою». В 2010 році – Харківські угоди, завдяки яким Крим ще до 2042 р. залишається під російським контролем. А напередодні парламентських виборів в Україні, «п’ята» колона у Верховній Зраді пропхала, попри всі протести «національно свідомих», потрібний ВВП «мовний» закон. І процес пішов... Майже в усіх регіонах України, які ВВП мріє «відкусити», якщо не вдасться їх загнати у Таможенний союз, «п’ята» колона зробила «расєйскій язик» регіональним. На додачу, за тим самим сценарієм, «п'ятиколонники» пропхали широко розрекламований закон «Про референдум».
Отже, залишається зовсім небагато – провести референдум про входження до Росії українських Сходу, Півдня та, безумовно, Криму. У випадку «добровільного» їх приєднання на перші часи для управління ними навіть челядь готувати не треба – згодиться та що є. Саме на українському Сході та Півдні зосереджено понад 60% населення, з частини якого можна зробити так конче потрібний Кремлю «живий щит» проти Китаю, та близько 70% залишків українського економічного потенціалу. А те, що було на інших українських територіях промосковська «п’ята» колона вже давно знищила.
Однак чомусь не «злипається». В Інтернеті чим далі, тим більш принизливо «хахли» пишуть не тільки про ВВП і його «ханство», а й взагалі про росіян та «расєйскій мір». З цим ВВП нагально треба щось робити, бо пише не ВФ та його оточення, а пересічні громадяни, переважно – молоді. Саме ті, 7 млн. з яких Москві так хочеться переселити на китайський кордон для захисту Імперії. Отже вельми вірогідно, що ця мрія невдовзі може перетворитись на fata morgana. Вперше, за часи путінського багаторічного правління. Щось схоже на Вовка з відомого мультфільму: «Ну, Фьодоровіч, погоді!».
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
http://lelekanews.blogspot.com/2013/02/fata-morgana.html
Підписатися на:
Дописи (Atom)