Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятницю, 31 травня 2013 р.

OBEY- підкорятися (англ.)

Нещодавно був в Дніпропетровську, в центрі міста побачив зображення.

 ..не втримався...
OBEY- підкорятися (англ.)




Люблю народне мистецтво.

середу, 22 травня 2013 р.

Розумні слова



«Пий там, де кінь п’є. Кінь поганої води не питиме ніколи. Стели постелю там, де кішка вкладається. Кусай садовину, котру червак торкнув. Сміло бери гриби, на які комашня сідає. Саджай дерево там, де кріт риє. Хату клади на місці, де змія вигрівається. Криницю копай там, де птиці кубляться в спеку. Лягай і вставай з курми – матимеш золоте зерно дня. Споживай багато зеленого – і матимеш спритні ноги й дуже серце, як у звіра. Плавай часто – і будеш на землі чутися, як риба у воді. Частіше поглядай у небо, ніж під ноги, – і будуть думки твої ясні й легкі. Більше мовчи, ніж говори, - і в душі твоїй поселиться тиша, а дух буде мирним і спокійним».

~ Мирослав Дочинець, «Горянин»

вівторок, 21 травня 2013 р.

Революція чи театральна вистава?

Щойно переглядав "новини" у Вконтакті. 

Натрапив на ось це зображення


Гарне зображення, що й казати, приємно розуміти, що люди починають вже аналізувати те, що коїться в цій країні.

Але ще більше мене вразив коментар під картинкою:


"Віталій Охнач
Гадаю що вже багато людей здатних мислити й аналізувати події, зрозуміли що не тільки Партія регіонів, але й інші так би мовити "опозиційні" партії теж не менш театральні :) Невже у нас настільки наївний нарід, що не баче й не розуміє як його використовують в боротьбі за владу, комуняцькі, бандюківські, олігархічні й псевдонаціоналістичні лобурякі, які тільки і хочуть урвати найбільший ласий шмат від Української економіки й спрямувати грошові потоки собі до кишені? Все що нині відбувається в Україні, гарно поставлена політична вистава. Люди, не обманюйтесь!"

Приємно бачити, що вплив гіпнозу на українців нарешті, хочаб частково, почав втрачати свої сили.  

понеділок, 20 травня 2013 р.

Фашисти і антифашисти («Вставай Україно!» очима учасника акції)

Поки свіжі враження про «фінальну» акцію «Вставай Україно!» в Києві, вирішив їх описати не в форматі якогось надто глибокого аналізу, а просто в хронологічній послідовності. Десь приблизно днів за десять до цієї події я і мої друзі та знайомі вирішували для себе питання «Брати чи не брати участь у цій події?» Особисто в мене якихось ілюзій щодо цієї акції не виникало жодного разу. Ні тоді, коли керівники двох ВО – «Батківщини» і «Свободи» Арсеній Яценюк і Олег Тягнибок оголосили про її проведення, ні тоді, коли частиною міст України досить мляво пройшли в рамках «Вставай Україно!» низка мітингів. Ні, тим більше, коли майже всі «опозиційні діячі», включаючи й тих, хто сидить у тюрмі, почали вибачатись за «неввічливе» метання сніжок у представниць влади. Нічого в цьому сенсі не змінилось і за кілька днів до 18 травня. Кілька моїх знайомих через це не захотіли їхати в Київ. Однак, приїзд до Києва – це не стільки змога подивитись і послухати лідерів «триголової опозиції» (хіба ми їх і без цього не бачили і не чули), а ще й можливість «вживу» поспілкуватись з друзями з інших регіонів. А також можливість пошуку однодумців – тих кому Україна болить.
Була ще одна обставина – брутальна і нахабна «антифашистська» кампанія, коли людей просто зганяли на «антифашистські» мітинги, по суті – зібрання на підтримку влади і компрометацію своїх політичних опонентів. В світлі тієї інформації, яка надходила з різних регіонів України, особливо «зворушливо» (я мало не розплакався, дивлячись в телевізор) виглядав момент, коли прем'єр-міністр Микола Янович Азаров (майже чистою українською мовою) віддає наказ своєму міністру Дмитру Табачнику про заборону використовувати в політичних акціях студентів. Підтекст такої інтенсивної «антифашистської» кампанії очевидний – крім озвучування «чорного піару» на адресу Яценюка, Тягнибока і Кличка показати, що дії влади підтримують значно більше людей, ніж дії «об'єднаної опозиції». Не можу сказати, що я в захваті від того, що роблять «три богатирі» - лідери найбільших опозиційних партій, однак до Януковича і його К0 у мене відношення, як до Концентрованого Зла, яке нищить мій народ і мою державу. А тому поїздку в Київ розглядаю не як підтримку недолугої «опозиції», а протидію цьому Злу. Схожа мотивація була і в більшості моїх друзів та знайомих.

Деякі з них пробували знайти тих, хто організовано везе людей на акцію. Однак, інформація про це була практично відсутня і в пресі, і в соціальних мережах. Взагалі, інформаційна підтримка була досить погана. В Інтернеті важко було навіть знайти час початку ходи та змінений маршрут. Повна інформаційна блокада людей, які не користуються Інтернетом. Єдине видання, що чітко подало інформацію – газета «ВО «СВОБОДА». Але ж її пе6редплачують далеко не всі. Листівок не було, анонсів по радіо і телебаченню щось не було чути. Хоча стосовно радіо і телебачення можна списати на блокування з боку влади. Але ж листівки, але ж Інтернет? Тому, лише один з моїх знайомий скористався можливістю приїхати з Чернігівською «Свободою» – решта добирались «своїм ходом».
Сама поїздка в Київ (а їхав я з Житомира) пройшла досить «штатно», якщо не звертати увагу на затор при в'їзді в Київ, де довелось затриматись хвилин на 20-25 – дорожники в поті чола ремонтували дорогу. «Беркутівці» в підземному переході при виході з метро були практично першою ознакою того, що в цей день відбувається акція. Досить швидко знайшов своїх друзів і практично відразу почалась хода, ми перебували ближче до початку колони. Треба зазначити, що у друзів особливих проблем з проїздом до місця акції не було, лише в салон «маршрутки», якою їхав Леонід Тартасюк, в Житомирі, зайшов майор міліції в формі і оглянувши салон – вийшов. Та ще у Боярці, звідки добирався Віталій Падалко, зранку перекрили вулицю Білогородську (більшість маршруток на Київ іде саме цією вулицею). Привід благородний – презентація інвалідного візка нової конструкції. Думається, винахідник візка (сам інвалід) навряд чи діждався б такої гучної презентації, якби не гостра потреба влади створити дрібні капості людям, які хотіли поїхати в Київ на заключний мітинг акції «Вставай, Україно». Проте, всі дороги не перекривали, тому з невеликими проблемами доїхати було можна.



Хода проходила досить мляво – ні тобі дружнього скандування гасел, ні хоча б якогось ентузіазму на обличчях. Ні в яке порівняння не йде з подіями на Майдані 2004 року, коли обличчя людей просто світились, а натовп скандував гасла навіть в метро. На підході до Софійського майдану колона трохи розтягнулась і ми, скориставшись тим, що зліва по ходу колони було трохи вільного місця, перейшли в тінь дерев. За погану організацію в плані розповсюдження більш-менш детальної інформації про акцію я вже написав трохи вище. Ще одна недоречність – призначати початок мітингу на час, коли сонце стоїть практично в зеніті. А на вулиці ж майже літо. І не всі люди бадьоро переносять може й не серпневу спеку, але все ж – задуху. Під кінець мітингу одній жіночці стало зле – схоже, що трохи перегрілась. Але після невеликого обливання водою з пляшки вона сказала, що «все нормально» і самостійно покинула ряди мітингувальників. Взагалі, спека стала однією з причин певної млявості мітингувальників – вони не дуже дружно відгукувались на гасла, які лунали з трибун. Однак, на мою думку, більш суттєвою причиною було інше – люди хотіли б почути, як «об'єднана опозиція» збирається вирішувати ЇХ (а не свої) проблеми, а також – обіцяний план дій, зрештою – заклик до чогось більш рішучого, а не запрошення прийти і подивитись на підписаний «опозиціонерами» ще один нікому не потрібний папірець. Скільки було їх – «універсалів», «декларацій», «меморандумів», договорів… Результат – на Банковій сидить «двічі несудимий», а зграя приведених ним у владу дегенератів руйнує державу і грабує країну.

В принципі, було абсолютно передбачувано, що «бла-бла-бла» все й закінчиться, але хотілось самому побачити це дійство від початку і до кінця. Десь за місяць до «фінальної» акції в Києві, ми оцінювали кількість учасників від 35 до 70 тисяч осіб. Думаю, що цифра в 50 тисяч людей, оголошена організаторами акції є заниженою – ще тисяч десять точно можна накинути. І це – незважаючи на те, що для багатьох цей день був робочим. Люди заповнили не тільки майдан, окремі групи розмістились на прилеглих вулицях. Не думаю, однак, що це можна записати повністю в актив організаторів – дуже вже не люблять українські громадяни свою владу. І багато з них готові до дій більш рішучих, ніж споглядання, як випещені «опозиціонери» підписують чергову угоду. Затягнувся цей «підписантський» період, затягнувся… Якісь, хоча б дрібні, перемоги відсутні – навіть паркан не повалено, а «об'єднана опозиція» посміхається собі – готується до відпусток напевно.
Після закінчення мітингу вирішили трохи поспілкуватись і пішли спочатку на прилеглу вуличку, а потім – у «Пузату хату». Колись напишуть, що українська революція готувалась зовсім не в криївках, не в партійних офісах і не в пивних – асоціюватись з революційним рухом буде «Пузата хата» - не дуже дорогий заклад харчування, де можна нормально попоїсти, відпочити і поговорити про справи в будь-яку пору року. І хоча не всі заплановані зустрічі вдалося провести, поїздка виявилась досить продуктивною. Вже коли настав час роз'їжджатися з нашої столиці зателефонував Микола Заремба з Павлограда і повідомив про бійку, яка відбулася під час акції – інформація про це з'явилась у «засобах масової дезінформації». Така назва для них пасує зокрема з огляду на оголошену в деяких з них кількість учасників акції – назвали 8 тисяч, а коли став телефонувати друзям, то повідомили про «задекларовані» 20 тисяч учасників.

Повертався я також в Житомир разом з Леонідом Тартасюком, у якого 18 травня був День народження. Як виявилось, у дорозі на нього чекало відразу кілька «подарунків». На трасі Київ – Житомир на виїзді з села Небелиця ми опинились в заторі – було перекрито рух у напрямку Житомира приблизно на півгодини. Це сталось близько 21 години 30 хвилин. Перекритими виявились дві смуги в напрямку Житомира – у заторі стояв ряд фур і колона з кількох десятків автобусів. З усього було видно, що це учасники акції. Спочатку я грішним ділом подумав, що ДАІ перекрило дорогу щоб не випустити з Києва учасників «Вставай Україно!». Хоча таке пояснення і містило в собі велику долю абсурду, але хіба від нашої влади можна чекати чогось розумного? Вийшовши з маршрутки, спробував вияснити причину зупинки у пасажирів автобусів, але вони самі нічого не знали тому, що ми стояли досить далеко від початку затору. Не хотілося далеко відходити від своєї маршрутки – ловити «попутки» серед ночі в плани якось не входило. Коли ж побачив, як хтось попереду розмахує державним прапором, вирішив все ж пройти вперед і з'ясувати причину зупинки.
Виявилось, що цією причиною стала невиплата грошей, обіцяних за участь у антифашистській акції в Києві частині її учасників (колона автобусів везла саме них) представниками Партії регіонів. Така новина мене трохи розвеселила. Скоро рух відновився. Забігаючи трохи наперед, скажу, що за словами водія автобуса Київ-Нововолинськ, який проїжджав Небелицю приблизно через годину після цих подій, рух колони на той момент ще не відновився, а біля місця пригоди було багато працівників міліції. З Леонідом Тартасюком трохи обговорили цю подію. Напевно ми це робили трохи голосно – кілька пасажирів нашої маршрутки, зрозумівши по наших коментарях, що ми учасники акції «Вставай Україно!» висловились в тому сенсі, що «потрібно працювати, а не ходити по акціях». Більшість пасажирів нас однак підтримала, між пасажирами спалахнула сварка. На адресу «антифашистів» пролунали не дуже гарні оцінки. На моє запитання, чи багато їм вдалося «напрацювати» за останні два десятиліття, любителі багато працювати відповісти так і не змогли, а на їх обличчя лягли сумні тіні. Сварка відразу припинилась, коли я запропонував «вилаяти Партію регіонів і помиритись». Такий поворот подій трохи розвеселив пана Леоніда. Пізніше він назвав подію з «повстанням антифашистів» найкращим подарунком собі до Дня народження.
Але був ще й інший «подарунок». Несподівано на мій телефон надійшов дзвінок – номер був незнайомий та й голос я відразу не впізнав, хоча виявилось, що ми знаємо один одного. Телефонував Іван Дмитрович Барудій – голова правління «Товариства інвалідів праці «Павлоградвугілля». Іван Дмитрович запитав, чи знаю я, як справи у Леоніда Тартасюка. Я сказав, що той сидить на сусідньому сидінні і передав трубку. Виявилось, що вже кілька годин переполошена рідня пана Леоніда і його друзі не можуть зв'язатись з ним – зв'язок відсутній. Хоча телефон був ввімкнений. Це досить дивно – і в Леоніда Володимировича, і в мене один мобільний оператор – МТС, причому – в моєму телефоні були вставлені відразу дві МТСівські SIM-карти і обидві були активними. Не зважаючи на це, індикатор на екрані телефону пана Леоніда показував відсутність зв'язку у цій зоні. У нас виникло три версії – проблеми з проходженням радіохвиль (але обидва телефони – NOKIA, хоча й різних моделей), збій у програмному забезпеченні телефона або примусове блокування нашими «доблесними» спецслужбами (Леонід Володимирович – активний учасник шахтарських страйків в 90-х і хоча в Києві вже два роки не був, навряд чи був забутий своїми «кураторами»). Для остаточного висновку бракувало трохи статистики, але з часом все таємне стає явним.
Наслідком цієї маленької пригоди з телефоном стало швидке розповсюдження інформації про київські акції в Донбаському регіоні – у Леоніда Тартасюка широке коло знайомств і багато друзів серед колишніх шахтарів Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей. «Антифашистський» затор на дорозі став приводом трохи поговорити про ситуацію в Україні з пасажирами маршрутки. Люди почали цікавитись нашою партійною приналежністю. Дізнавшись про те, що ми позапартійні і є учасниками громадського руху «Лелека», кілька людей попросили адресу нашого сайту. Решта шляху пройшла без якихось особливих пригод. Дзвінки друзям та Інтернет допомогли скласти остаточну картину подій 18 травня 2013 року, учасниками яких ми були.
Більш глибокий аналіз дій парламентської опозиції та сил, які декларують свою опозиційність до влади – ще попереду. Однак, вже зараз можна зробити деякі висновки. Ситуація в Україні – на грані революції, про що свідчить зокрема ситуація з «антифашистами». Вдумайтесь – люди, по суті, не побоялись вчинити кримінальний злочин за невидані за участь в акції100 гривень! І хто?!! Забиті, слухняні і мовчазні «бюджетники»! Думаю, справа тут не в грошах – люди обурені в першу чергу відношенням до себе з боку влади і тими постійними приниженнями, які їм доводиться терпіти. Чому ж нема довгоочікуваної революції? Не хочуть її ті, хто імітує бурхливу «революційну діяльність». Адже революція – справа ризикована, а їм і так непогано. Тому замість цього і пиляють паркани, б’ються у Верховній Раді, підписують «угоди», «меморандуми», «декларації» – «випускають пару в свисток». Хоча ця справа небезпечна ще більше – український «котел» перегрівся і от-от рвоне. Але цю небезпеку мало хто усвідомлює.
Микола Осіпчук

LELEKA NEWS


четвер, 16 травня 2013 р.

На антифашистський мітинг у Дніпропетровську примусово, під загрозою звільнення збирають бюджетників

Про це сьогодні повідомив керівник громадської організації «Спільна справа» в регіоні Віктор Романенко.

За його словами, починаючи з середи йому надходять телефонні дзвінки від працівників бюджетних установ про вказівки керівництва щодо обов’язкової присутності на «антифашистському мітингу».

«Робітники, лікарі й педагог один телефонували мені з питанням, що таке відбувається, чому під таким тиском їх примушує керівництво виходити на «антифашистську» акцію. Вони не розуміють, хто й де побачив «фашизм».
Заявляють, що їм кажуть, не тільки самим приходити, а й приводити родини. Це все буде фіксуватись якимось обліковцем – хто прийшов, хто не прийшов – а потім аж до звільнення, якщо людина не прийшла. Люди залякані, тому шукають підтримки в громадськості», – розказав Радіо Свобода Віктор Романенко.

Він також заявив, що має інформацію про те, що для участі в «антифашистському» мітингу автобусами до Дніпропетровська звозитимуть людей з міст та районів області.

У керівництві обласної організації Партії регіонів поки відмовились від коментарів, посилаючись на зайнятість. Водночас в молодіжному громадському об’єднанні «Молоді регіони» Радіо Свобода уточнили, що «антифашистські мітинги» у п’ятницю вранці заплановані в кожному із восьми районів Дніпропетровська і в них візьмуть участь загалом близько 80 тисяч людей.

«Головний меседж мітингів – показати ветеранам, що ми пам’ятаємо про їхній подвиг, що ми готові їх підтримувати і захищати», – сказав Радіо Свобода керівник обласної організації «Молодих регіонів» Павло Краснобріжий, додавши, що «молодь прийде на ці заходи усвідомлено».

16 травня у Сімферополі має відбутися антифашистський марш під егідою Партії регіонів. Це – частина Всеукраїнської акції, яка закінчиться 18 травня в Києві. В опозиції заявляють, що на «антифашистські демонстрації» влада зганяє бюджетників і проплачених мітингувальників. А у Партії регіонів запевняють, що українці самі хочуть сказати «вирішальне «ні» неофашистському реваншу».

Джерело: Радіо Свобода

понеділок, 13 травня 2013 р.

Прикро, що в нашій країні живуть СВИНІ!!!

Боляче на це дивитися.
Прикро, що в нашій країні живуть такі СВИНІ!!!
Мало того, що вони самі не приймали участі в заході, так вони ще й знову насмітили...
Шкода...мабуть скоро знову будемо організовувати прибирання
Нещодавно один з прихильників нашого руху був на "Острові", котрий ми прибирали 20 квітня.



Ось що вона побачила:









Матеріали по темі:


четвер, 9 травня 2013 р.

День пам'яті в Дніпропетровську очима учасника акції




8 травня активісти новомосковського осередку ГР «Лелека» взяли участь в акції, присвяченій Дню пам’яті та примирення жертв Другої світової війни, що проводилась у місті Дніпропетровську.
Місце збору – Європейська площа. Час початку – 16:00.
Приїхали ми на і з «Нового Центру» рушили на Європейську площу. Шлях до місця зустрічі пролягав повз ТЦ «Пасаж». Біля нього помічаємо групу молодиків спортивної статури. В деяких звітах, вже опублікованих в Інтернеті, говориться, що вони були «не слов’янської зовнішності», але це не зовсім так – серед них були й люди «абсолютно слов’янської зовнішності». Коли прийшли на місце збору, то побачили знайомі обличчя друзів зі «Студентської Свободи», якіим повідомили – схоже на нас чатують. Дійсно – не помітити згаданих вище молодиків було неможливо.
Ближче до початку акції вже все стало зрозуміло – «спортсмени» почали займати найкращу позицію, крутилися то тут, то там. Але не великими групами.
Коли почалася бійка, ми не одразу зрозуміли що коїться, думали – звичайна словесна перепалка, а коли підходили ближче, то нападаючі вже відступали.
Одна «дивна» деталь – на початку заходу було мало правоохоронців як для акції, на яку було заплановано зібрати 200 осіб. Я сам організовував не один марш в м. Новомосковську й хочу сказати, що в нас місто менше, людей менше, а правоохоронців більше, ніж 8 травня в
Дніпропетровську...

Ще одна деталь – машини по маршруту ходи (на початку) стояли так, що склалося враження – ніби спеціально для того, щоб затримати колону, загнати її в маленький простір і його легше можна було перегородити.





Як розповіли знайомі, котрі приймали участь в сутичці , вони не дозволили себе образити, а одного з нападників гарно «відмусолили». Це радує.

Дуже-дуже вразила оперативність міліції – не очікував такої миттєвої появи. І це дивно... аж занадто. Далі міліція, якої враз з'явилось досить багато, нас супроводжувала до місця проведення урочистої промови. На половині шляху повідомили, що в парку, де повинно було початися виголошення поминальних промов, нас чекали спортивного вигляду молодики, але вже в більшій кількості за тих, що нападала на початку – рази в три. Тому перед підняттям в парк колона перегрупувалась: дівчат/жінок – в центр, а чоловіки пішли з боків, щоб захистити слабших. Крім чисельних підрозділів міліції, з’явилися ще й охоронці зі службовими собаками.
Почалися промови. Викрики лунали з обох сторін – нормальна для такої ситуації атмосфера. Учасники акції розглядати спортсменів. Хтось сказав, що серед них є чемпіон світу по дзюдо, багаторазовий призер на різних змаганнях. Більше ні про кого нічого не дізнались.

З боку «спортсменів» лунали вигуки «за дєдушку Сталіна». Серед присутніх з їх боку стояли 3-4 людини з вицвілими прапорами комуністичної доби ... нібито раритет (цікаво). Але ці хлопчики не були схожі на спортсменів – звичайні люди.

Учасники ходи почали співати Гімн, тоді «спортивні комуністи» почали заважати криками. Кричали, що «фашисти» і т.п. Після виконання гімну почали знову формуватися в колону: знову дівчат/жінок – в центр, чоловіки з боків. Охорона з боку міліції тепер була на висоті. Так як парк знаходиться біля автовокзалу, то ми пішли туди на маршрутку. За нами слідом, «майже непомітно» пройшли троє міліціонерів .... просто персональна охорона!


В числах близько 25 квітня, в Дніпропетровську та Новомосковську пройшла інформація, що збирають молодь, виключно чоловіків і бажано спортсменів, для акцій в Київ, по 250грн. в день на 7днів. Дорога,житло, та харчування оплачувалися... Але поїздку було відмінено і ніхто нікуди не поїхав. Це дуже схоже на збір кадрів для таких ось провокацій...
Події описані вірно та поступово. А припущення є припущеннями. Тому дивіться самі й аналізуйте.

Артур Литвиненко,
член координаційної ради
громадського руху «Лелека»

понеділок, 6 травня 2013 р.

Шахтаря, який забив до смерті ґвалтівника, виправдав суд.

Суд Красноармійська вирішив долю шахтаря, який, рятуючи 20-річну дівчину від зґвалтування, вбив злочинця.

За перевищення самооборони йому загрожувало до 2 років в'язниці, але за рятівника заступився трудовий колектив копальні, де він працює.

38-річного гірника звинувачували у перевищенні меж необхідної самооборони. Він рятував сусідку від ґвалтівника, але не розрахував сили і вбив його. Усі його колеги підписалися, що готові взяти обвинувачуваного на поруки. Державний обвинувач клопотання гірників підтримав. Каже, що убивство при запобіганні злочину класифікується як нетяжке.

Для суду ці докази виявились переконливими і Едуарда Кавуна звільняють від кримінальної відповідальності за умови, якщо він не буде ухилятися від заходів виховного характеру і не буде порушувати громадського порядку.

За три місяці після інциденту Едуард став місцевою знаменитістю. Його упізнають чи не всі жителі Красноармійська. Єдина, кого обурило рішення суду, — це мати убитого чоловіка. Задовго до виправдувального вироку Едуард Кавун отримав нагороду від Служби порятунку. Каже, що до останнього сподівався, що носитиме її на волі. А про свій вчинок не пошкодував жодного разу.


Джерело :http://zbroya.info/uk/blog/743_na-donechchini-shakhtaria-iakii-zabiv-do-smerti-gvaltivnika-vipravdav-sud/

пʼятницю, 3 травня 2013 р.

Як партія регіонів опозицію обіграла:)


Опозиція 18 травня робить свою масштабну акцію у Києві.
Збирає народ зі всієї України!!!Проплачений транспорт дає змогу зібрати велику кількість бажаючих поїхати в Київ на акцію. Свої кошти для цього мало хто зможе виділити.

Маючи зарплату 1500грн, виділити на поїздку біля 500грн -  це дуже багато.(Дніпропетровська область).

Для того, щоб акція була масова, її роблять у вихідний день  (18 - субота).  Якщо в п’ятницю після робочого дня сісти на потяг, то 18 вранці - ЗУСТРІЧАЙ МЕНЕ СТОЛИЦЯ.
Нібито все класно.

Опозиція беззуба, але влада все-таки боїться цієї акції.

Що робить в свою чергу ПР???

З 1 по 7 травня вихідні. Потім 7-8 працюємо й знову вихідні аж до 13.
ЖИР, чи не так?
Студенти в захваті, в них взагалі 12 днів вихідні. Янукович робить канікули. УРА!!!!

Переважну кількість учасників акцій складає молодь, студенти , котрі є головною рушійною силою у подібних заходах.

В нашій країні після таких свят практикують робити робочі дні в суботу. Нагадую: 18 - це субота.

Для попередження проявів непокори пишуть наказ: хто не прийшов на пари - відчислити, хто не прийшов на роботу - вигнати.

Шах і Мат!




Литвиненко Артур

четвер, 2 травня 2013 р.

ГАЗОВА ВІЙНА: ЧЕРГОВИЙ МІФ РОСІЙСЬКОІ ВЛАДИ

Минулого тижня відбулось чимало визначних подій, однак я вирішив звернути увагу суспільства лише на одну, яку вважаю найбільш важливою для майбутнього України. Урядовці різних рангів та деякі політики вже не перший день ведуть мову про стратегічний об’єкт України, а саме – українську ГТС (газотранспортну систему). Однак лише на минулому тижні у «Верховній Зраді» було зареєстровано законопроект про дозвіл на приватизацію НАК «Нафтогаз» та її «дочок». Очевидно, що він суперечить вимогам 68-ї статті чинної Конституції, бо кілька років тому набрав чинності закон який забороняє будь-яку приватизацію об'єктів «Нафтогазу».
В здорової частини суспільства не викликає сумніву, що авторами його є найгірші представники провладної більшості, які, за сумісництвом, є представниками проросійської «п'ятої колони». Я вже писав про наслідки втрати Україною контролю над власною ГТС, однак вважаю за доцільне нагадати, що в такій приватизації найбільш зацікавлена російська влада. Бо такий контроль ставить хрест спочатку на енергетичній незалежності України, навіть за умов повного забезпечення її газом власного видобутку, а невдовзі – і на існуванні її як держави. Про експорт українського, азербайджанського або середньоазійського газу територією Україну за такого розвитку подій не може бути й мови.
На моє переконання, прийняття згаданого закону, навіть за чинного законодавства, може бути кваліфіковане, як державна зрада. Проте, таке за чинної влади може відбутися так само, як відбулася ратифікація ганебних Харківських угод, які узаконили окупацію 18 тис. га Чорноморського узбережжя Криму до 2042 р. Задля полегшення прийняття згаданого злочинного законопроекту «фахівцями» чинної влади з подачі Кремля, задовго до його реєстрації, суспільству настирно нав’язується думка про велику зношеність української ГТС, яка через кілька років може перетворитися на металобрухт. При цьому ніхто з прихильників приватизації чи передачі її в оренду не дає відповіді на просте запитання: «Навіщо російському «Газпрому» український металобрухт?»
Спробую самотужки отримати відповідь на нього. На мій погляд, запущена російською владою і підтримана не тільки представниками проросійської п'ятої колони, теза про український металобрухт є переконливим доказом намірів російської влади або придбати, або взяти українську ГТС в оренду за ціною металобрухту. Ця авантюрна оборудка вельми вигідна для Росії не стільки з економічної, скільки із стратегічної точки зору, адже існуючі унікальні українські газосховища можуть існувати ще не одну сотню років.
А чи дійсно українські трубопроводи є лише купою іржавого залізяччя? Для відповіді на це питання варто врахувати, що по закладених в землю газогонах транспортується газ, який не має абразивних властивостей і через вибухонебезпечність в ньому не допускається вміст достатньої для іржавіння кількості головного його чинника, а саме – повітря. Закопана ж в землю зовнішня сторона газогонів, за чинними в час їх будівництва нормативами, мала достатньо товсте і міцне паперово-бітумне покриття. А воно перешкоджає потраплянню до зовнішніх поверхонь труб не тільки вологи, а й повітря, отже – поіржавіти вона не повинна. Адже не поіржавіли за 40 років прокладені назовні вздовж мого будинку труби, не менш як кілька тисяч разів змочені дощами та снігом. В тому, що вони не іржаві, я переконався кілька років тому, коли в будинку встановлювали газовий лічильник. А ці труби були просто пофарбовані, без всякого паперово-бітумного шару.
Зважаючи на викладене вище, можна констатувати, що будь-чиї заяви про те, що українська ГТС може найближчим часом перетворитись на металобрухт є нічим іншим, як черговим міфом російської влади. необхідним не тільки для чергового пограбування України, але й знищення її державності. Саме так, бо продаж ГТС або передача її в оренду Росії дасть їй підстави для введення на територію суверенної України свого війська для «захисту» від України вкраденого в неї стратегічного майна.


Леонід Тартасюк,
інженер та винахідник

LELEKA NEWS