Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятницю, 29 березня 2013 р.

ЩО РОБИТИ І З ЧОГО РОЗПОЧАТИ?

                                                                                         Володимир Степаненко
Ми спостерігаємо цілий ряд чинників, які несуть загрозу не просто «незалежності», а трагічного майбутнього нашого народу. На жаль, більшість наших громадян не бачать за цим своєї, персональної, трагедії, тому проявляють байдужість та безвідповідальність, і саме в цьому теж величезна загроза. Але не все втрачено.

Щоб нас вчергове «развєсті, как котят», відома зграя шулерів (Кравчук, Збітнєв і Ко, та начебто непричетний до оборудки Медведчук), за начебто «дорученням Гаранта», готують нам «Конституцію», під яку вже прийняли НОВИЙ закон про референдум, де провести збори, створити ініціативну групу та зібрати підписи на проведення референдуму за народною ініціативою (за їх задумом) здійснити без застосування адмінресурсу – неможливо.

Унікальність ситуації в тому, що НАРОД повинен справді проявити ВЛАСНУ, а не зрежисовану «зверху», ІНІЦІАТИВУ і прийняти СВОЮ, а не шулерську, Народну Конституцію України, до того ж унеможливити фальшування результатів референдуму (під що вже підготовлені підзаконні урядові акти, які мають унеможливити контроль.).

А це може здійснити лише об’єднаний одною метою народ.
Шулери стільки зробили для нашого розділення, що вже й самі мають певність у неможливості нашого об’єднання.

Нас роз’єднують брехливі персони супротивних кримінальних кланів з допомогою порожніх обіцянок до своїх «гламурних» фото на бігМОРДАХ, а люди, як заворожені, приречено обирають «менше зло».

АЛЕ ОБ’ЄДНАННЯ МОЖЛИВЕ. Можливе, але об’єднавчою має бути НЕ БІГМОРДА, а ІДЕЯ, яка, як відомо з класики, «стає матеріальною силою, коли оволодіває масами». Таку ІДЕЮ ми пропонуємо у формі Основного Закону Держави (Конституції). І лише у оновленій державі, за людяними чесними законами піде мова про персоналій у нову владу. І вибори вже будуть не «меншого зла», а більшого добра
.
Ми повинні це зробити, і ми це зробимо.
СЛАВА УКРАЇНІ!

вівторок, 26 березня 2013 р.

ЧАС ҐЕ…

Доля всякого народу, його минуле і майбутнє – у ментальності. Плакання про історичні помилки, пошуки винуватців поза собою, розчарування у сьогоденні – усе це розплата за душевну лінь, безпросвітне глупство, невміння і небажання переступити через дрібне заради великого, світлого. Україна підійшла до тієї межі, за якою втрата самоідентичності, а відтак і державності. Скиглі тієї частини, буцім то, свідомого прошарку, народу, який у інших етносів є елітою, а у нас – ні, (бо такою себе не вважає), наносять подвійну шкоду: розмагнічують самих скиглярів і змушують решту електорату шукати прихистку у зайд і власних запроданців. Починати треба із себе, виховувати у собі толерантність і мудрість, вміння прощати ближньому і рідному, зневажати ворогів своїх, як найбільшу цінність берегти мову і культуру. Бо є мова і культура – є народ. В іншому випадку навіть не населення, а злазисько мутантів, пожираючих один одного. Приклад мусить подавати та частина суспільства, яка продукує заклики і обіцянки, каже правильно й емоційно, а сама, на жаль, робить зовсім інше. Слід усвідомити усім – демократія це диктатура розумних законів. Виконання приписів здорового глузду – чи не найголовніше завдання тих, хто вважає, що піднявся у розумінні сьогодення над натовпом і наділений ним правом триматися за віжки. Чиновник, який не краде – не дасть красти іншому. І навпаки, владний злодієць навіть радий, що у підлеглих пики у пір’ї, бо це дає йому змогу не боятись від них осуду чи спротиву.
Класичний радянський винахід – кажу одне, думаю друге, а роблю третє, у незалежній Україні розцвів аж зовсім не червоним цвітом. Брехня, лицемірство, дворушність стали наріжним каменем життя суспільства. З одного боку синьопике волання про долю держави, з іншого… За даними Національної доповіді НАНУ «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу і держави «…тінізація української економіки становить у середньому 60%». Тобто із кожної заробленої сотні усіма формами оподатковується лише 40 гривень, решта зникає у бездонних лантухах волальників про долю держави. А це пенсії, рівень освіти, культури, медицини та ще й обороноздатності. «У торгівлі приховується 80% прибутку, нерухомості - 60%, у будівництві - 66%, громадському харчуванні та ЗМІ – 53%, транспорті та перевезеннях – 46%, у більшості малих підприємств «тінь» може сягати 80-90%». Можна було б примусити себе погодитись чи бодай зрозуміти ці убивчі для економіки, а відтак держави, числа, якби приховані гроші пішли у розвиток виробництва, запровадження новітніх технологій, у наукові розробки, медицину, освіту, культуру. Натомість наче гриби після теплого серпневого дощу ростуть рахунки у чужобанках, палацики на тисячі квадратних метрів, від хабарів жирує найогидніше створіння на світі – український чиновник. Тим часом помирають діти і дорослі від браку тієї медичної допомоги, якою у розвинутих країнах користуються десятиліттями. Народжуваність хоч поволі і зростає останні роки, усе ж не переважає кількість смертей. А що ж народ, який останнім часом усе активніше перероджується в електорат? Інфікований вірусом байдужості до власної долі, покинутий елітою напризволяще, він усе частіше і все за мізернішу тридцятку продається на виборах паханам, кримінальним рецидивістам і просто політшльондрам. Саме відсутність морального стержня в електорату є причиною усіх наших суспільних бід: наркоманії, статевої вседозволеності, тотального п’янства і алкоголізму, хамства і байдужості, на які усе частіше хворіє молодь. Зневажання основною масою населення основ життя суспільства набирає загрозливого характеру і вже в недалекому майбутньому може стати незворотним. Влада із гаранта дотримання законів, організатора колективного думання про розумну організацію життя уже давно перетворилася у бюрократичного декламатора, який не йде попереду, а плентає позаду подій. Замість жорстко вимагати дотримання суспільством моралі, займається популізмом, намагаючись сподобатися електорату, аби якомога довше протриматися на олімпі.
На Житомирщині у минулому році правоохоронцями було вилучено з незаконного обігу п’ять тисяч літрів самогону, більше 35 тисяч літрів закваски та понад тисячу самогонних апаратів, виготовлених «народними умільцями» для поліпшення «кайфовості» життя певного (84%) прошарку електорату. Понад три тисячі приватних виробників рідини з бульками оштрафовано дещо більше, як на 170 тис. гривень. Тобто в середньому на 56 грн. 60 коп. кожного, а це приблизно ціна двох літрів самогону на «п’яному» ринку. Усі ці дані – лише краплина у морі реальності. У державі кожен десятий – хронічний алкоголік. Ми тримаємо першість у Європі за рівнем дитячого і підліткового алкоголізму. Тим часом суспільство не б’є тривогу. Мовчить влада, лише вряди годи обізветься якийсь чиновник. Притуливши нижню губу до верхньої, сопе «цибулями» інтелігенція. Не чути щоб професори-доктори-кандидати-Герої-лауреати гуртом натовкли пику якомусь держчинуші за бездіяльність у «п’яній справі», та спитали чому у суспільстві з кожним днем усе більшає «штотікаки», а рідна звучить усе рідше. Не спитають. Бо й самі не змогли прищепити своїм чадам любові ні до рідної мови дідів-прадідів, ні до своєї землі. Смердючий привид руїни і національного самознищення витає в повітрі, а хохол усе ще не хрестить лоба. Він тупо вірить, що прийде «канкрєтний пацан з реб’ятямі» і вже сьогодні покращить, усіх почує, помахом чарівної палички влаштує «свєтлу жизнь» народу, який забув своє коріння, зрадив свою мову, перейшовши з чарівного «добридень» на «твою бля».
Світ вступив у період руйнування історичних етно та культуро-ментальних ознак. Основними чинниками тут є інформаційні та маскультурні інтервенції. Успішно протистояти цьому можуть лише націоналістично зцементовані нації,які мають свідомо згуртовані і тим сильні еліти, здатні не тільки на розумні декларації,а й на непопулярні,але оправдані дії. На жаль,Україна до таких не належить.
…Під час азійської кризи 1998 року громадяни Південної Кореї, аби збільшити золотий запас країни і тим врятувати економіку від обвалу, здали державі кілька тонн золотих прикрас,інших коштовностей. Порівнюючи цей факт з українською дійсністю, можна лише зітхнути.

Василь Дацюк.


LELEKA NEWS

понеділок, 25 березня 2013 р.

Перекотиполе на дорозі



(жити чи не жити в Україні?)


Прокинувшись вранці, за звичкою включив телевізор. На каналі «1 + 1» в «Сніданку» побачив цікаве інтерв’ю з молодою сучасною письменницею Іреною Карпою, тема якого була «Жити чи не жити в Україні?». Сама Ірена Карпа до питання міграції з України ставиться ліберально, вона не засуджує тих, хто виїжджає з України, бо за її словами сучасний світ інтегрується. Засуджує вона тільки тих, хто, виїжджаючи за кордон, обливає там брудом Україну. Міграція з України набрала загрозливого характеру – за роки так званої «незалежності» з України виїхало близько шести мільйонів наших громадян, причому виїжджають, як правило, найактивніші молоді люди.
Тут треба сказати, що таке поняття, як міграція, з’явилося не сьогодні і не вчора. Ще з незапам’ятних часів в давнину мігрували в основному кочові народи, які займалися скотарством. За літній сезон вони проходили величезні території, шукаючи найбільш сприятливі пасовища. Інколи вони заходили на чужу територію і тоді виникали збройні сутички. Зовсім інша ситуація з нашими пращурами, які ще за сім тисяч років до нової доби вже займалися землеробством, тобто були осілими. Тут не все так просто – первісне землеробство було примітивним і земля від зернових культур швидко виснажувалася, треба було переходити на цілинні землі, але й їх, при тій густоті населення, на всіх не вистачало. Тому жерці періодично, раз в 10-15 років, обирали молодих, але вже досвідчених, ватажків, а ті вели людей в пошуках нових земель. Таким чином людність з території сучасної України розселилася на величезній території – від Атлантичного океану до Тихого. Вони несли з собою мову, культуру і традиції. Зараз ми можемо бачити сотні праукраїнських назв, які збереглися на євразійському континенті, на означення місцевостей, гідронімів і населених пунктів. Так, з часом, всі території були заселені і означилися кордони держав. Нову територію тепер можна було тільки завоювати. Майже всі війни в історії людства велися за нові території, а з початком нової доби – і на релігійному ґрунті.
В XX ст. на величезній території, під назвою СССР, більшовики започаткували експеримент по виведенню нової людини – гомо совєтікус. Для цього почали змішувати між собою народи, які тоді проживали в СССР. Для цієї мети використовували армію, комсомольські «стройки», направлення молодих спеціалістів після ВУЗу подалі від домівки. Весь цей людський «матеріал», як у великому казані, перемішувався здоровенною «ложкою». Наслідки цього «варева» в Україні ми відчуваємо по сьогоднішній день. Але питання ідентичності зараз стоїть дуже гостро не тільки перед Україною, а й перед цілим світом. Глобалізація не бажає залишати місце в майбутньому людської цивілізації націям. Ми бачимо, як на наших очах руйнуються європейські нації з величною прадавньою історією, з усталеними традиціями і віковічними прагненнями до волі. Свого часу були відкриті кордони Європи і тисячі біженців з Азії і Африки заполонили Європу. Зараз, наприклад, в містах Франції існують цілі арабські квартали, куди французи бояться навіть заходити. Там зазвичай не діють ніякі закони. Але й це ще – півбіди.
Пропаганда розпусти у ЗМІ, розповсюдження наркотиків і алкоголю, порнографія, наступ на інститут сім’ї – характерні особливості сучасної Європи. Я з великою тривогою почув інформацію по українському радіо, що у Франції запроваджено ювенальну юстицію, на підставі якої батьки втрачають право на виховання своїх дітей. Введено спеціальну телефонну лінію, куди кожна дитина може поскаржитися на своїх батьків. Дві скарги – і дитину забирають з сім’ї. На 2011 рік було вилучено з французьких сімей (вдумайтеся в цифру!) півтора мільйона дітей. А ще, під приводом захисту прав людини, на законодавчому рівні дозволяються одностатеві шлюби. Тому й не дивно, що приріст населення в європейських країнах відбувається значною мірою за рахунок вихідців з Азії та Африки – вони менше піддаються глобалізаційним процесам.
Повернемося до питання: «Жити чи не жити в Україні?». На жаль і в цій передачі, і в багатьох інших невірно розставляються акценти – що таке, взагалі, для кожної людини Батьківщина? Кожна людина є тільки ланкою в довгому ланцюгу, як писав Шевченко «мертвих, живих і ненароджених», – я маю на увазі духовну спорідненість багатьох поколінь. Так само і земля, на якій проживають ці покоління людей є живим організмом з своєю енергетикою і генетичним кодом. По-суті, протягом тисячоліть на території України творився єдиний біосферний організм. Виїжджаючи далеко за межі України, людина обриває цей ланцюг, обриває духовну сув’язь поколінь, фактично вона втрачає духовну підтримку всіх попередніх поколінь, втрачає все те, що напрацьовувалось багатьма поколіннями наших пращурів. На новому чужому місці людина відчуває себе дискомфортно, без духовної підтримки попередніх поколінь аура людини стає беззахисною. Недарма в давнину казали, що і дим Вітчизни є солодким, а згадайте легенду про Євшан – зілля, коли людину ще зовсім малою забрали на чужину і все, що вона запам’ятала – це запах Євшану. Варто було йому тільки понюхати цю траву, яку принесли з його рідної землі, як він все згадав і повернувся на землю своїх предків. Повчальна легенда.
А Ірена Карпа – молодець! Хоч і жила якийсь час в Америці, вийшла там заміж, народила дітей, але зуміла повернутися в Україну. Як вона сказала, у них в сім’ї існує культ української мови і навіть чоловік-американець її вивчив. А от, хто розчарував, так це наш уславлений тенор – Володимир Гришко, який вийшов на зв’язок зі студією по скайпу і заявив, що він виїжджає на постійне проживання в Америку. Блюзнірською бравадою виглядали його слова: «Але я українець, я Гришко і завжди буду пам’ятати про це». Замість того, щоб у важкі часи, які зараз переживає Україна, встати на захист української мови, пісні і культури, пан Гришко тікає з «корабля». Гідний показує приклад іншим українцям. Про таких в народі кажуть – «перекотиполе».


Микола Заремба, м. Павлоград


LELEKA NEWS

неділю, 24 березня 2013 р.

Враження пасажира обстріляної маршрутки

17.03.2013 у м. Новомосковськ, Дніпропетровської області близько 18.20, в районі «Карату» було обстріляне, з вогнепальної зброї, маршрутне таксі № 40. В результаті чого, було поранено одну людину. Всі хто бачив, або має записи відеореєстраторів з місця події, прошу звернутись до міліції, на автостанцію, або до будь-якого водія Новомосковського АТЦ.

Оскільки я перебував, як кажуть, не втому місці, та не в той час – тобто був учасником даних подій, можу розповісти як було, з точки зору пасажира маршрутки №40... В Інтернеті вже є деяка інформація щодо цієї події, в принципі нічого нового не розкажу... маршрутка їхала в бік Черкаського... біля «КАРАТу» зупинилась підібрати чергового пасажира.... ну, а далі – постріл, посипалось скло. Відразу якось і не зорієнтувався, що то було, вже потім, побачивши в склі отвір від кулі, зрозумів – куля влучила в жіночку, яка, до речі, стояла. Але вона якось навіть не закричала, мабуть через шок. То вже потім їй стало зле, а потім побачили рану на плечі ... швиденько в ЦРЛ. А там вже наші лікарі попрацювали....
Тим часом «пригнали» ще одну маршрутку, щоб пересадити людей, попросили почекати міліцію... І тут – найцікавіше!!! Все розумію – переживання, страх, шок – все ж на місці тієї жінки міг бути кожний... Вразила байдужість людей – посидівши в маршрутці хвилин десять, люди почали швиденько розходитись... Мало хто звернув увагу на те, що треба дати якомога більше свідчень для розкриття цього злочину – майже всі розійшлись!!! А ми хочемо кращого життя??? Якщо Вас щойно ледь не підстрелили, а Ви розвертаєтесь і йдете додому – це не правильно!!! Декілька реплік які мене вразили: «Оно мне надо? Дам показания, потом будут вызывать, никакой работы не будет...», «Зачем я буду ждать, если все равно никого не найдут...» Навіть не знаю, можливо ще полякались «помсти», але охочих свідчити було якось небагато.
Коли під'їхала машина міліції, в салоні маршрутки все ж залишилось декілька людей, які й дали свідчення щодо події... Забув сказати саме головне – зі слів пасажирів та водія, я сам не бачив, бо також їхав стоячи, постріл відбувся з вікна позашляховика темного кольору, який проїжджав поруч. Скло розбилось не все – якраз залишився отвір від кулі, а далі розпалось... Куля влучила майже на рівні голови сидячої людини, і лише випадково нікому в голову не потрапила... З якої зброю був постріл – нічого сказати не можу, але точно, що це бойова, адже «травмат» не зможе пробити скло та ще й нанести таке поранення... А-ля 90-ті – чи то водія хотіли «пріпугнуть», чи то «мажорська» забаганка – хтозна, але те, що цю справу потрібно розкривати, і якомога швидше – це так... Бо люди щодня їдуть на роботу, на навчання, і їм (як і мені) не хочеться кожен день «підставлятись» під кулі, відморозків.
Руслан

P.S. Новомосковці пов'язують цю пригоду з конфліктом між власниками автопідприємств у Новомосковську і Дніпропетровську. За неперевіреною інформацією до дніпропетровських автоперевізників має відношення «Сім'я».





четвер, 21 березня 2013 р.

В Новомосковске мажор из джипа обстрелял маршрутку: 1 жертва

Из джипа в Новомосковске (Днепропетровская область) расстреляли припаркованный микроавтобус “Спринтер”. Медной пулей ранило одну пассажирку.

Как пишет Фраза, стрельба происходила 17 марта в 18:15 в самом центре города.

Звуки выстрелов люди услышали, когда “Спринтер” Новомосковского АТП, следующий по 40-му маршруту в направлении поселка Черкасское, остановился на остановке возле магазина “Рубин” и подбирал пассажиров.

Сам водитель собирал деньги, когда треснуло и осыпалось стекло автобуса.

“Я собирал деньги за проезд, когда услышал со стороны дороги сильный хлопок. Я обернулся, думая, что у одной из проезжающих машин лопнула шина. Мимо на большой скорости промчался темный джип. Какого точно он был цвета, сказать не могу, так как и само авто, и номера были заляпаны грязью. Заметил я только, что заднее окно у него было открыто”, – рассказал водитель маршрутки Николай Хрол.

В салоне началась паника. Стекло среднего окна “Спринтера” превратилось в стеклянное месиво, а по центру зияла аккуратная дырочка.

И тут одна из женщин побледнела, начала показывать на свою руку. Сказала, что печет и болит в области плеча. Николай посмотрел: там – рана от пули.

Пострадавшую Ирину сразу повезли в больницу, там ее отправили на операцию. Она говорит, что это был выстрел из охотничьего ружья. Медная пуля, которую достали из руки женщины, в диаметре 9 миллиметров. Ясно, что пущена она была из боевого оружия.

В ГУМВД Новомовсковска об этой истории слышали, но в сводки не внесли. Факт причиненных телесных повреждений при этом зарегистрировали. Что это было за оружие, милиция пока не знает.

Предварительная квалификация преступления – ст. 125 Уголовного кодекса “Причинение легких телесных повреждений”, открыто уголовное производство. Начато досудебное расследование.
По сообщениям источников, версию о том, что выстрел был сделан именно из пистолета Макарова, следствие отрабатывает. Оснований для того, чтобы подозревать заказное убийство, нет — пострадавшая явно была случайной жертвой.

http://provokator.com.ua/2013/03/21/v-novomoskovske-mazhor-iz-dzhipa-obstrelyal-marshrutku-1-zhertva/

середу, 20 березня 2013 р.

ДТП в Дніпропетровську


 Как сообщалось, в жилмасиве Победа столкнулись два автомобиля, вследствие чего один из них вылетел на остановку, где находились люди. В результате ДТП погибли пятеро человек: четыре женщины и 9-летний ребенок, еще пятеро госпитализированы, среди них 16-летний подросток. Пострадавших доставили в областную больницу им.И.Мечникова, 16-ю горбольницу и в областную детскую больницу.



http://korrespondent.net/ukraine/events/1528642-rezonansnoe-dtp-v-dnepropetrovske-fotoreportazh-s-mesta-tragedii


понеділок, 18 березня 2013 р.

Дніпропетровськ. П'ята колона в Україні: сланці і СРУБ



Сьогодні, 17 березня 2013 року, центральна площа міста Дніпропетровська майоріла різнобарв’ям кольорів колоніально-тоталітарної символіки. В повітрі відчувався запахи нафталіну та п’ятої колони в Україні. Тусовка ностальгувала за часами совєцького союзу і переконувала сама себе в необхідності підтримки утворення СРУБу (Союзу Росії, України та Білорусі).
Цікаво те, що в цей самий час і на цьому ж самому місці проходила друга акція – «екологів» щодо заборони розвідки та видобутку сланцевого газу в Україні, за що виступає також і російський "Газпром".
Попередня практика проведення акцій в Дніпропетровську показує, що зазвичай у випадку подання повідомлень різними організаціями чи політичними силами, про проведення акцій у яких співпадають час або місце проведення, скасовуються рішенням адміністративного суду, але представників п’ятої колони в Україні це не стосується.
Мітинг-шабаш зібрав загалом близько 150 осіб, переважно літнього віку.







неділю, 17 березня 2013 р.

За скільки копійок «регіонали» посадили Луценка?

Володимир Степаненко


«Молчание – признак мудрости»
Русская пословица
(…Особенно, если остальных признаков нет.)

Нещодавно на ток-шоу Савіка Шустера при обговоренні питання про розбиті НОВІ дороги, відхрещуючись від гоголівського визначення наших бід, Прем'єр-міністр Микола Азаров поставив людям, які зібралися в студії питання: «…я на дурака похож?». Савік тактовно це питання не поставив на голосування. А марно.

177 мільйонів гривень, вкрадених торік у держави в автошляховому господарстві – це «п'ять копійок», також сказав Азаров на згаданому телешоу.
Це навело на думку про різні масштаби вимірювання ПРЕМ’ЄРОМ Азаровим відвертих крадіжок «своїми» і збитків від перевищення повноважень «папєрєднікамі». Різниця між «крадіжками» і «збитками» суттєва: «збитки» до своєї кишені не покладеш, але відповідальність не знімається; «крадіжка» здійснюється з метою поповнити власну кишеню і поділитися з вищим керівництвом, щоб ті перетворили крадіжку на дрібненькі непідсудні П’ЯТЬ КОПІЙОК.
Луценкові присудили збитки в розмірі 643 тисячі гривень. Для порівняння цих величин зведемо цифри до «азаровського» масштабу вимірювання крадіжок «своїми»:
177000000грн. :5коп.=643000грн:Х коп.;
Х=(5х643000):177000000=0,02 копійки.
Це ж у який «мікроскоп» треба було дивитися, щоб у «0,02 копійках» побачити умисно і безвідповідально нанесені збитки «в особливо великих розмірах»? Рахуємо далі.
За розтрату «0,02 копійок» Луценку присудили 4,5 роки. В задачі питається: скільки років мають присудити крадіям за ВКРАДЕНІ 5 копійок?
Відповідь: (5:0,02)х4,5=1125років.
Так, як крадіжка здійснюється за заздалегідь продуманим планом, умисно, групою осіб і з метою наживи, отриманий результат множимо на 2. В підсумку маємо 2250 років.
Якщо отриманий результат поділити на всіх співучасників крадіжки – мало не буде нікому.
Останнє запитання цієї «задачі» поставив сам Азаров. (Дивись на початку).
Відповідь дивись в епіграфі. (На «общепонятном»).

  LELEKA NEWS 

суботу, 16 березня 2013 р.

Не піддаватись провокаціям!

Шановне товариство!
Як стало відомо, у Дніпропетровську розповсюджується інформація про проведення завтра, 17 березня, акції протесту проти видобування сланцевого газу. Місце проведення - біля пам'ятника Леніну. Звертаю вашу увагу на інформацію, яка з'явилася на сайті так званого "совєтского центра". Вона свідчить про те, що справжньою метою акції є підтримка об'єднання в одну державу України, Росії і Білорусі, а сама акція приурочена 22 річниці так званого референдуму за "сохранєніє советского союза", який відбувся 17 березня 1991 року. В цьому випадку борців за екологію хочуть використати втемну - як "масовку" для політичних ігр, які насправді мають на меті повернення України в імперське стійло Москви. Вірогідно, що для заманювання громадян на цей фарс можуть бути використані й інші приводи.

LELEKA NEWS

ЛІДЕРУ ТА АКТИВІСТУ НАРОДНИХ РУХІВ

  


Володимир Степаненко
Ми топчемо і ворогів, і друзів,
О бідні йорики, всі на один копил.
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил...
Василь Симоненко
В умовах тотальної інформаційної війни, спрямованої на знищення українців, наш добрий, чесний, довірливий народ заблукав у мòроці нав’язаних облудних стереотипів. Проти українця спрямовані освіта, культура, та і сама узурпована чужаками держава. Все наше традиційне – добре, мудре, світле, людяне підміняється чужим, нам категорично не властивим. І немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі не попався би в пастки облудної пропаганди, і немає серед нас того, хто в тій, чи іншій мірі, не почував би себе обдуреним. Нас вороги занурили в мòрок інформаційної ночі і хаосу: в Україні ЗМІ – не наші, до того ж 201 політична партія, більше 300 тільки християнських конфесій і сект… Окрім того, у кожного українця своя власна, приватна правда… В умовах тотальної дезорієнтації і роз’єднання нас легко спрямували будувати чужу, не властиву і ворожу нам цивілізацію.
В цих умовах, людина, яка прагне очолити рух, спрямований на звільнення свого народу від поневолювачів, нагадує парашутиста, який темної ночі скинутий на ворожу територію. Щоб успішно виконати завдання, він повинен зорієнтуватися, де він реально знаходиться, де той кінечний пункт, якого треба дістатися, і обрати той шлях, який омине пастки і без втрат доведе до мети.
І тут постають проблеми. Один тямущий математик може розрахувати траєкторію польоту на Місяць (це забезпечують наукові математичні знання); один талановитий композитор може створити безсмертний музичний шедевр (це забезпечує мистецький талант). Політику ж у нас ніхто не вважає ні за науку, ні за мистецтво. Тому у нас багато поверхових політиків, які вибудовують свою діяльність на вмонтованих чужинцями, (чи недолугими авторитетами) провокативних стереотипах. Ці «політики» неспроможні зорієнтуватися, де вони знаходяться, бо у них мапа з нанесеними на неї чужинцями «липовими» орієнтирами; і з тої ж причини не можуть правильно визначити кінечну мету і безпечний шлях до неї. Таким чином, поверхові політики, навіть будучи щирими патріотами, стають авантюристами, бо неумисно спрямовують рух на марні жертви і цим сіють зневіру. Порівняйте духовний підйом людей часів Народного Руху (разом з прихильниками Рух налічував понад 5 млн. осіб), або підйом часів Помаранчевої революції – і теперішній стан, як результат недолугості і зрад національних лідерів.
В результаті, ми отримали знавіснілу владу донецьких «проффесіоналів», які нас ефективно, зі знанням справи грабують. І грабують високопрофесійно, з випередженням часу, вішаючи на нас борги зарубіжних, ними ж розкрадених позик і творять закони для нових масштабних грабежів уже щоб «в законі». САМЕ ДЛЯ ЦЬОГО ВОНИ ПОСЛІДОВНО ЗГОРТАЮТЬ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ: спочатку майже в 5 разів зменшено представництво народу в місцевих радах – грабіж; потім в Києві ліквідовані райради – грабіж; зараз готується укрупнення сільських районів і ліквідація сільських рад – грабіж землі.
Позбавившись окупаційної влади донецького криміналітету, ми опинимось в тій ситуації, яка була після війни з германським фашизмом. І навіть в гіршій! Огляньтесь навколо: ті ж самі зруйновані (без бомбардувань!) заводи, ферми, будинки в селах і цілі села, розбиті периферійні дороги, зубожіле, одягнене в «секонд» населення і т.д.
... Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Самі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть... (Тарас Шевченко)
Закриті ж селища палаців з приватними парками і басейнами не є показниками зростання нашого добробуту, а навпаки – це промовисті показники процвітання мародерства загальнонародних надбань і нашого зубожіння.
Це стан глибокої економічної і гуманітарної кризи, наближеної до катастрофи.
Катастрофа – це спричинені зовнішніми, чи внутрішніми чинниками такі руйнівні зміни системи, за яких її повернення до нормального функціонування за рахунок внутрішніх ресурсів – неможливе.
Саме таку ситуацію отримає нова патріотична влада. Влада, яка не має права на помилку.
Вихід зі стану глибокої кризи за рахунок залишків внутрішніх ресурсів затяжний і болючий. Для прискореного виходу з глибокої кризи необхідно мобілізувати всі внутрішні ресурси, а також залучити зовнішні – позики, інвестиції. І головна роль майбутньої патріотичної влади – створити умови для ефективного використання всіх наявних ресурсів, серед яких вирішальним має бути віра людей в правильність державного курсу, що в свою чергу, згенерує високий духовний підйом в суспільстві.
Нам усім необхідно усвідомити, що люди так влаштовані, що хочуть мати все і одразу. Для того, щоб нейтралізувати такі нахили, необхідно максимально занурити громадян у справжнє самоврядування, яке лише і може змусити людей мислити громадськими категоріями і відповідно діяти, а не чекати, що «хтось» за них все зробить і «дасть». Власна відповідальність за прийняті рішення мимоволі буде змушувати враховувати реальні обставини і шукати оптимальні шляхи досягнення мети. А залежність результату від власних зусиль – найкращий генератор підйому духовного потенціалу. Замість покладати надії на «доброго царя», люди усвідомлять особисту провідну роль у вирішенні власних проблем, що і є по своїй суті головною метою діяльності держави.
Мій часе, не ошукайся,
Мій часе, не помились!
На всі галасливі гасла
Довірливо не купись!
Не вір переможним дзвонам,
Допоки мовчить народ –
Народу не треба тронів,
Не треба йому нагород,
Він вірою освятиться
На попелі всіх утрат…
…Ходімо копать криницю,
Ходімо ростити сад.
Олена Матушек «Поема саду» (фінал).

четвер, 14 березня 2013 р.

Житомир: прощай "Свобода"?

Голові Всеукраїнського об'єднання « СВОБОДА»
другу Олегу Тягнибоку
членів Житомирської міської організації
ВО «СВОБОДА»



В і д к р и т а з а я в а п р о в и х і д

Ситуація, що склалась в Житомирській міський організації, не без прямої дії та бездіяльності голови обласної організації Сидора Кізіна, є вкрай негативною. Організація перестала бути об’єднавчим фактором українських націоналістів Житомирщини для організованої боротьби за УССД, як то декларується Програмою та Статутом ВО «СВОБОДА», перетворилась в інструмент для досягнення власних меркантильних, далеких від Ідеї Нації, інтересів, які суперечать українському націоналізмові, окремої групи людей на чолі з головою обласної організації С. Кізіним та нелегітимно обраним головою міської організації В. Брокарєвим.
Житомирська міська організація стала бізнес-проектом для обраних. Посади в партії роздаються головою за принципом особистої вірності, а не користі для держави та нації. Закулісні ігри та інтриги, власне збагачення, сімейні клани, угодництво та підсиджування, підлабузництво, а також постійні компроміси депутатів з антинародною владою стали нормою життя в організації. Обрані депутати від ВО «СВОБОДА» працюють в міській раді лише для задоволення власних потреб. За 2,5 роки діяльності депутати від ВО «СВОБОДА» не подали жодного проекту рішення, потрібного для громади міста. Це в той час, коли соціальна структура міста та області перебуває у вкрай жахливому стані і вимагає негайного втручання. Відверто експлуатуючи та прикриваючись засадами українського націоналізму руйнують в українців останню віру та надію на зміни в суспільстві. Під будь-яким приводом та безпричинно звільняють справжніх націоналістів-патріотів, розпускають брудні плітки та зводять наклепи, відверто сміються у вічі, впевнені у свої безкарності.
Житомирська міська організація перестає бути осередком, який був цементуючим шаром для патріотичної спільноти нашого міста. Немає гіршого стану, ніж ганебна внутрішня боротьба з дієвими, активними та чесними націоналістами на відверту користь зовнішньому ворогові. Про ці події ми вже неодноразово повідомляли керівництво ще в грудні 2012 року, але дій, аби припинити руйнацію не відбулось. Натомість, новопризначений лідер посилив розкол в лавах Житомирського осередку, не без участі голови обласної організації Сидора Кізіна та його заступника Надії Мудренок.
Тому подальше перебування в лавах організації позбавлене сенсу.
Цим заявляємо про припинення свого членства у Всеукраїнському об'єднанні «СВОБОДА» з моменту підписання цієї заяви.
Заяву змушені надсилати до Вас, позаяк впевнені, що через наші місцеві організації вона просто не дійде – зникне.
Свідомі того, що зараз почнеться чергова порція бруду на наші голови через безпідставні звинувачення під надуманими приводами, як то було раніше в інших організаціях і як те відбувається в Житомирі тепер.
Завжди залишаємось вірними Ідеї українського націоналізму та побудови Української держави.

СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
З повагою,
1. Сергій Архангельський
2. Юрій Броварський
3. Юрій Березюк
4. Іванна Березюк
5. Анатолій Тищенко
6. Іван Боголєпов
7. Олександр Гаврилюк
8. Зоя Гавришко
9. Андрій Демчук
10. Василь Хомюк
11. Любов Полякова
12. Анатолій Сябро

12 березня 2013 року

Джерело LELEKA NEWS

середу, 13 березня 2013 р.

Велике "Богданівське" повстання 1930 року.

  В квітні 1930 року на території сучасних Петропавлівського, Павлоградського, Близнюківського, Красноармійського районів, до Ясиноватої включно, розгорнулось широкомасштабне повстання селян та робітників. В Павлоградському повіті його керівниками були К.С Глібов, М. І. Пуц та Вороб'йов. Повстанці вийшли зі слободи Осадчої, та хуторів Вербський і Путятин. Вранці 5 квітня 1930 року загони повстанців, рухаючись на Павлоград, прийшли в села Богданівку та Тернівку. В кожному селі селяни знищували активістів колгоспного руху: так, в Осадчому було вбито 30 чоловік, в Тернівці три чоловіка. В Богданівці Глібов організував мітинг, на якому виступив та пояснив всім селянам, що вони виступають за Ради без комуністів.


Прямо на мітингу було повішено комуністичних активістів Суворкіна, Беспалого, Григорія Стащикова, Іллю Лєшньова. Місцеві партійні активісти брати Григорій та Василь Чеснокови пробрались на дзвіницю церкви та почали бити в дзвони та кричати, що в селі повстали селяни, за це їх було скинуто з дзвіниці. Потому, колони повсталих рушили на Павлоград. Дорога з Богданівки на Богуслав і Павлоград пролягала правіше від сучасної, якою тепер їздимо на роботу на шахту. Богданівського лісу тоді ще не було, по всій долині Самари були розкидані пісчані горби-дюни. Саме за ними і влаштували засідку регулярні частини ГПУ.

Як відомо в Павлограді був розташований кавалерійський полк, місцем його дислокації були колишні казарми по дорозі на залізничний вокзал. Комполка Мєдвєдєв відмовився віддати наказ про придушення подібних виступів в селі Дмитрівка в тіж самі дні, і навіть вступив з ними у переговори. Свої дії він обґрунтував тим що не може стріляти в своїх класових братів, простих селян. За це його було розстріляно прямо в ДОПРі, який існує дотепер: це будинок на перехресті вулиць Дзержинського та Пролетарської

Для придушення повстання саме в Павлоградському повіті використали прикомандировані військові частини ГПУ з Харкова та Дніпропетровська. Ще були залучені комуністична й комсомольська ячейка комуністичної партії, що розташовувалась в м Павлограді. Як згадує один з родичів секретаря Павлоградського Політбюро: "У всіх більшовиків Павлограда вдома та при собі особисто завжди була зброя, яку в разі чого вони могли застосовувати. В ті дні, 5 квітня 1930 року, вся комячейка склала особливий загін, і разом з відділом ГПУ влаштувала засідку на повстанські колони." Як свідчить один з богданівців, тоді він семирічним хлопцем разом з батьками садив картоплю, город їх був на околиці села, коло піщаних дюн. Війська почали вести кулеметний вогонь по колонам, що рухались дорогою, у повсталих зі зброї були тільки нагани та шаблі, навіть не було ні одного кулемета. Як згадували свідки, "Над долиною ще три дні стояв дрібний білий пух, поки його рознесло вітром. Повсталих було так багато, і кіннотникам не вистачало седел, тому замість них вони використовували подушки..." Всього загін Глібова налічував близько 800 чоловік, а в тих колонах людей, що рухались з Богданівки до Богуслава було, за оцінками старожилів, до 3000 чоловік.

Після розтрілу селян, війська ГПУ та комуністи влаштували «зачистки» по Богданівці та Тернівці. Знищували всіх, хто навіть підозрювався у приналежності до повстанців. Людей знаходили й вбивали по горищах й погребах. Як пригадують павлоградці - школярі, які їздили у 50-ті роки до Богданівки прибирати кукурудзу, "Богданівські діди так боялися міліції, що уникали зустрічі навіть з міліцейською машиною, тікали в кукурудзу".
Як було придушено повстання, народний гнів так і не вщух, продовжувались збройні виступи проти "радянської" влади що вела примусову колективізацію. Як пише газета "Світло Жовтня" за 5 березня 1965 року : "Розгромом заколоту куркулів Богданівки, боротьба за колгоспи ще не закінчується.... В запеклій ненависті до радянського ладу куркульство доходить до того, що починає вбивати партійних, радянських, комсомольських активістів, керівних працівників колективів."
Це повстання павлоградська преса подавала як локальне "Богданівське" . Це навмисне обдурювання людей. Повстання зародилось в Петропавлівському районі в слободі Осадчій та Пуцових хуторах. Як згадувала сестра К.С Глібова, воно було організоване на території сучасних Дніпропетровської, Харківської та Донецької областей в багатьох селах. Через те, що багато членів організації виступили не одночасно, і багато людей швидко склали зброю, воно було придушено. Цікаво, що самого К.С. Глібова засудили до ув'язнення, після відбування покарання він вернувся в Україну і працював шахтарем на одній з шахт Донбасу.
М.І. Пуц був з роду засновка Пуцових Хуторів в Петропавлівському районі, на землях колишнього колгоспу ім 22 партз'їзду КПСС. Тепер цього села нема, з початком Хрущовської відлиги в ньому відбулися виступи селян-колгоспників щодо справедливої оплати їх нелегкої праці. Чи-то через них, чи-то через те, що село визнали "неперспективним", але в 60-х роках в ньому закрили магазин, відмінили автобусний маршрут, закрили та розібрали ферму, і потихеньку люди розбіглись, роз'їхались хто куди. Пуцові хутори були також і в Павлоградському районі, в 30-х роках це село було перейменоване на Тельмана, зараз розташоване коло шахти Дніпровська.

ДЖЕРЕЛО  http://ruthenos.org.ua/HTML/Statti/5kvitna.html

понеділок, 11 березня 2013 р.

Витя. Про финансовый кризис

Маленький Вітя розумніший за ВЕЛИКОГО ВІКТОРА ФЕДОРОВИЧА.
Прошу особливу увагу звернути на перший кадр.

 

Чого іще ви не знали про звірства ОУН УПА?

Чого іще ви не знали про звірства ОУН УПА?




Фотографія з трупиками чотирьох дітей, прив'язаних до дерева колючим дротом, відома напевне кожному, хто всерйоз цікавився історією українсько-польських відносин в сорокових роках. Як пише "Львівська газета" за 25 травня 2007 року:
"Усі поляки знають, що її зроблено на Тернопільщині в сорокових роках, і вона буцімто демонструє звірства ОУН-УПА проти мирного польського населення. Цю тезу, підкріплену жахливою світлиною, активно передруковували часописи, її використовували у своїх працях польські історики. Вона також потрапила у двотомний фотоальбом “Людиновбивство. Звірства УПА проти поляків: документальні фото”, що вийшов 2003 року."

Не знайшовши свідчень "злочинів" УПА на території України, за розповсюдження злощасної фотографії не по-дитячому взялася промосковська пропаганда. Де б не заходила мова про УПА - там і з'являлося це зображення, смачно приправлене підписами типу "чудовищная фотография, наглядно демонстрирующая преступную деятельность ОУН и УПА".

Але раптом для фальсифікаторів історії стався великий облом.
Польські історики Ада Рутковська і Даріуш Стола із варшавського університету Collegium Civitas встановили, що фотографія була зроблена в 20-х роках, і зображені на ній діти навіть не були поляками. За повідомленням польської газети Rzeczpospolita Online, діти стали жертвами божевілля їх матері:

"Це сталося вночі з 11 на 12 грудня 1923 р., чотири жертви — це циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна мати, 32-річна М.Д. Випадок є докладно описаним в праці "Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці", розміщена в "Психіатричному щорічнику" в 1928 р. Її автором був Вітольд Лунєвські, у статті подана і ця фотографія".

Фальшивка стала широко відомою завдяки такому собі Александру Корману, якого "Львівська газета" помилково вважає істориком. Александр Корман істориком ніколи не був.
Із спогадів його племінниці Марти випливає, що в роки війни Корман був співробітником совєтських диверсійних груп.


http://www.quebec-ukraine.com/forum/viewtopic.php?t=743

неділю, 10 березня 2013 р.

Справжнє обличчя "Хорта"



Сьогодні слухала музику, український реп. Мою увагу привернули до себе декілька гуртів. Але один, на жаль, у поганому сенсі. Не скажу що весь гурт поганий, але, але... Цей гурт Хорта, і його виконавець Андрій Лобода.

Всі ви знаєте пісні „Рабів до раю не пускають”, „Партизанська”, „Це Запоріжжя, це Україна”, „Дива не буде” та ін. Патріотичні так? Ну, хто може писати патріотичні пісні, звісно патріоти. Вирішила я побачити кого я слухала. Знайшла сторінку у всім відомій у нашій країні соціальній мережі, Вконтакте. Краще я б цього не робила.

Сподіваючись побачити патріота я перелистувала фотографії і побачила декілька фотографій які не зовсім є „відповідними”. Виявилось, що людина яка співає про УПА, про Хортицю не „брезгує” бути одягненим у радянську форму і є „директором” обласного відділення Союзу Молоді Регіонів України. Як ви вже зрозуміли, це молодіжна організація під патронатом Партії Регіонів, яка, як ми знаємо, не визнає ОУН-УПА, відверто нехтує українською культурою і навіть можна сказати знищює її(промовчу про інщі питання типу соціальних, економічних).
Тепер я хочу спитати, як це розуміти?


P.S. Взнаємо наших героїв в обличчя.

© Небайдужа Ярина

В Новомосковську вшанували пам'ять Великого Кобзаря


Захід, присвячений 199-й річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка, був організований Новомосковським осередком громадського руху «Лелека». Близько 4-х десятків учасників акції урочистою ходою пройшли від «Літака» до пам’ятника Тарасу Шевченку. В ході також взяли участь козаки Січового полку Українського козацтва міста Новомосковська (Дніпропетровська область). Біля пам’ятника Тарасу Шевченку до них приєднались близько двох десятків представників Новомосковської «Просвіти» та «Свободи». Нагадаємо, що у попередній ході, організованій громадським рухом «Лелека» на честь Героїв Крут, «Свобода» участі не брала. На цей раз «Свобода» відверто порадувала – не тільки принесла до пам’ятника Шевченку з десяток своїх партійних прапорів, але й поставила з обох боків пам’ятника два свої агітаційні намети.
Біля пам’ятника Кобзареві звучали промови на честь Великого Сина України і його безсмертні вірші. Завершився захід піснями «Реве та стогне Дніпр широкий» та «Ще не вмерла України», котрі виконали учасники мітингу.










Більше фото тут

Джерело : LELEKA NEWS

пʼятницю, 8 березня 2013 р.

Урочиста хода


9 березня 2013 року у місті Новомосковську Дніпропетровської області відбудеться хода, метою якої є вшанування пам’яті ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.
Збір об 11-00, біля «Літака».
Борімося – поборемо...!!!

Організатор акції – координатор громадського руху «Лелека» Артур Литвиненко.

Контакти:
Leleka.NP@gmail.com
Тел. 0509077535

понеділок, 4 березня 2013 р.

В Раде нашли три десятка регионалов, которых можно лишить мандатов



Гражданское движение «Спільна справа» обратилось к вице-спикеру Руслану Кошулинскому с призывом воспользоваться своим правом и обратиться в суд с иском о лишении депутатских полномочий 37 регионалов-«совместителей».
В общем перечне – такие депутаты, как Сергей Кивалов, Вадим Колесниченко, Инна Богословская, Ирина Бережная и другие, сообщили в пресс-службе движения.
В частности, как рассказал координатор «Спільної справи» Александр Данилюк, Кивалов до сих пор не лишился своего свидетельства на право занятия адвокатской деятельностью № 608, выданного Одесской квалификационно-дисциплинарной комиссией адвокатуры еще в 1997 году.



«Вадим Колесниченко, который имеет такое же свидетельство № 413, выданное в Ялте 31.03.1995 КДКА Автономной республики Крым. И адвокатесса Инна Богословская, свидетельство № 459 от 28.02.1994 выданное Харьковской областной КДКА. В этом же перечне и Ирина Бережная, которая до сих пор остается частным нотариусом, номер свидетельства № 5048, регион – Киев. Приобщается к коллегам-совместителям и Артем Щербань, друг Александра Януковича, который незаконно совмещает депутатский мандат с должностью финдиректора компании «Укрнафта», – рассказал Данилюк.
Он подчеркнул, что вся информация была получена исключительно законным путем из открытых источников – единых реестров адвокатов, нотариусов и руководителей предприятий, учреждений и организаций.
Напомним, Высший админсуд уже начал производство по иску спикера ВР Владимира Рыбака о досрочном прекращении депутатских полномочий члена фракции “Батьківщина” Сергея Власенко. Заседание по делу назначено на 5 марта.
Иск мотивирован тем, что Власенко совмещает депутатскую деятельность с адвокатской. Вместе с тем, 22 февраля Власенко сообщил, что подал заявление в Совет адвокатов Украины об отмене его адвокатского свидетельства, чтобы не было оснований для каких-либо «политических инсинуаций».


Джерело: Горожанин Новомосковска

суботу, 2 березня 2013 р.