Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятниця, 26 липня 2013 р.

Янукович і Ко відбирають бізнес Коломойського





У Донецьку вавіакомпанії "ДонбасАеро" звільнили 724 працівників. Про це повідомив народний депутат з фракції "Батьківщина" Андрій Павловський.

"До мене надійшло звернення від голови профспілки Петра Гармаша, який заявляє, що таким чином власники авіакомпанії намагаються реалізувати схему штучного банкрутства, після чого буде викинуто на вулицю всіх працівників", - сказав А. Павловський.

Він зазначив, що за цією авіакомпанією стоїть відомий олігарх Ігор Коломойський.

"Для того, щоб уберегти бізнес, людей викидають прямо на вулицю", - обурився депутат.

А.Павловський також повідомив, що 30 липня в Донецьку відбудеться прес-конференція членів профспілки "ДонбассАеро", які розкажуть про свої подальші дії.

Нагадаємо, що генеральний прокурор України Віктор Пшонка раніше заявляв, що авіакомпанія "ДонбасАеро" повинна продати літаки, щоб погасити борги по зарплаті перед своїми співробітниками.

Джерело:minprom.ua



субота, 20 липня 2013 р.

Бюлетень чи вила? (роздуми молодої людини)

Сьогодні з вуст багатьох представників українського народу часто можна почути: "У всьому винен Янукович з його донецькою бандою, він зіпсував нам життя", чи щось подібне. Так хто кому зіпсував життя? Невже народ, предки якого ставили на коліна держави хозар, ляхів та москалів звинувачує у своїх бідах окрему групу людей? Мені така позиція видається м'яко кажучи дивною. Я не збираюсь виправдовувати сьогоднішній режим. Однак, давайте подивимось на дане питання під іншим кутом.
В Україні – демократія. Саме народ обирає собі керманича. Уявімо на секунду що в 2010 році перемогу одержала пані Тимошенко. Думаєте настрої електорату сильно б відрізнялись від нинішніх? Думаєте Тимошенко проводила б зовсім відмінну політику від Януковича? Я так не вважаю. Чому?
Читайте далі. Український менталітет звик шукати крайнього. Зрозуміти це можна за аналогією: "В мене розвалюється хлів, а винен у цьому голова сільської ради". Всякі там Кравчуки, Кучми та Ющенки це, на мою думку, тільки вивіски. Що приховується за цими вивісками? За ними – наша байдужість. За рахунок цього і живуть олігархи. Ми дозволяємо їм фінансувати політичні партії, самі, при цьому, отримуємо заслужене. А потім дивуємось, що вгору не пробиваються чесні люди. Чесна людина не потрібна олігархам біля керма держави. Не потрібна там людина, яка буде перешкоджати їм у їхній «діяльності». Тому навмисно й роздувають конфлікт між Заходом та Сходом. Традицією виборів по-українськи є така цікава штука – один кандидат представляє інтереси однієї частини народу, інший іншої. Я думаю що тій самій російськомовній у житті Тимошенко, ні холодно, ні жарко від української мови. Ця любов потрібна її електорату. Так само і в питаннях історичних, політичних чи соціальних.
І не думайте що я маю на увазі тільки її. Хіба відрізняються сильно часи правління Ющенка та Януковича? Янукович особисто не дає тобі зробити своє середовище життя кращим? Та й врешті-решт – свою державу. Чи не прийшов час змінювати ситуацію не бюлетенями, а вилами? Потрібно, щоб люди вирішували свої проблеми на місцях. Це мій погляд на майбутнє. Хоча я й вважаю, що розмова з владою за допомогою вил є дієвішою, однак, сам до кінця не дійшов до тих кондицій, щоб без страху піти на Верховну зРаду. Потрібно багато працювати над собою. Тому працюйте над собою, фільтруйте інформацію, ведіть здоровий спосіб життя в ім'я світлого майбутнього. Разом ми сила. Слава Україні!

Forgotten Soul


LELEKA NEWS

неділя, 14 липня 2013 р.

ПРАЦЮЮЧИЙ ЖЕБРАК

Саме так, я – працюючий жебрак (навіть у риму поцілив). Цікава і парадоксальна тема, яку намагаються не чіпати українські політики. Як таке можливе? В тих «економічних» та антисоціальних умовах внутрішньої окупації, які склалися в Україні за останніх двадцять років це вже стало нормою життя. Кожен день – це іспит на виживання! Ризики на кожному кроці: хабарники, корупціонери, перевертні в погонах, псевдолікарі, мажори на дорогих іномарках та інша нечисть, як генетична зброя проти здорового суспільства – наволоч, яка заважає жити чесній людині.
Чверть століття мого трудового стажу (який частково не зафіксований у «трудовій»), наштовхнули мене на думку, що я більше не хочу працювати, я хочу – заробляти! І не де-небудь, а у своїй країні, збагачуючи економіку своєї держави, яка в свою чергу забезпечить мене соціальними гарантіями, бо я – найцінніший та найголовніший її ресурс (так мало б бути).
Дикий капіталізм в Україні з початку 90-х засвідчив свою неефективність. Приватизація за допомогою маніпуляцій поглибила прірву жебрацтва для 80% населення України і, дуже швидко збагатила певний прошарок шахраїв та «кідал». Головний ресурс країни (людський) втратив свою цінність і унікальність в умовах антинаціональної політики прогнилої системи влади в обличчі її «яскравих» особистостей, яких ми всі дуже добре знаємо. Їх цікавлять інші ресурси, які можна експропріювати попередньо узурпувавши владу та збагатитись за короткий відрізок часу на національних ресурсах та цінностях, які в рівній мірі мають належати всім і кожному.
Під час перебудов, реформ і покращень залишатись чесною, законослухняною та порядною людиною – не модно. В пошані, як і при владі ті, хто свого часу більше вкрав. Вони себе призначають, підвищують, нагороджують. Така собі гламурна тусовка касти недоторканих відірваних від реалій життя.
З дитинства мене вчили, що брехати не можна. Виявляється – можна, і треба – для того, щоб бути «успішною», «авторитетною» людиною. Спекуляція трансформувалась в «підприємництво». Людей заганяють в штамп примітивізму: купи – дешевше, продай – дорожче. Прищеплюється думка: «Виробляти - невигідно». Відколи це стало невигідно? Можливо відтоді, коли ви зруйнували виробничі підприємства та загубили село? Можливо жити також невигідно, краще – померти? Саме цього ви й прагнете, коли свідомо зруйнували економіку та привласнили те, що вам не належить.
Народ вже не стогне і тим більше не «скігліть», він – хрипить, наче поранений та загнаний у кут безвиході звір акумулюючи сили для останнього кидка до горла свого образника. Цей народ вимагає сатисфакції, амфітеатру – крові на арені, і не своєї, а крові окупантів.
Окупаційна влада звикла до гри за встановленими ними ж самими правилами на замінованому полі. Мапа замінованої території є тільки у них, що в свою чергу дає їм переваги в трактуваннях і зміні правил вже під час «гри». Але, народ вже наївся цього лайна від дебіло-реформаторів, дауно-аналітиків та дегенерато-психологів, які загравшись у безкарність не помітили як перейшли межу, за якою діятимуть інші закони (канони народного трибуналу).
Поки межигірський мутант в перервах між біганням по пеньках та запливами у басейні блює і сере в золотий унітаз не в змозі перетравити полуницю по 700 грн. за кіло та сам собі здає в оренду приміщення, автомобільний парк та гелікоптер, розраховуючись із держбюджету, у народу за комунальні борги забирають останнє.
Можливо за борги, а можливо за свою громадську діяльність, під дію караючого меча комунальної війни потрапив і автор цього матеріалу (про себе в третій особі))).
Отже, користуючись нагодою, заявляю, що боргів я не визнаю, гасити їх не збираюсь, а збираюсь посадити в тюрму тих покидьків (злочинне угрупування «Дніпроводоканалу», яке вчинило протизаконне обмеження водовідведення під час аномально-екстремальної спеки. Про перебіг подій буду інформувати загал про те, як працюють державні структури та служби.
Допекли! Готуйтесь до «зачисток» всі від крупного корупціонера до дрібного хабарника і єжи з вами – холопи-лизоблюди. Народний трибунал врахує «напрацювання-досягнення» кожного окремо, та винесе персонально-достойний вердикт кожному з фігурантів. Еквівалентом народних страждань - сучасного геноциду, може бути тільки покарання в цьому винних. Сьогодні про вас пишуть на перших шпальтах, завтра можуть написати у некролозі. Сьогодні ви при владі та на високих щаблях – завтра фарбуватимете бордюри та обживатимете Чорнобильську зону відчуження.
Піду поставлю за вас свічку…

Сергій Філіпенко
P.S. Коли гостро постає питання виживання в цьому жорстокому світі – толерантним лібералом стає бути не модно. Забудьте про соплі, сльози, підберіть слину та стисніть кулаки…

Час «Ч» вже на обрії…




пʼятниця, 12 липня 2013 р.

Врадіївка - соціальний зріз українського села

Село Врадіївка - районний центр, що розташоване на півночі Миколаївської області, раніше нічим не примітне – мало хто в Україні чув і знав про нього, несподівано стало каталізатором подій всеукраїнського масштабу. Те, що сталося у Врадіївці, я маю на увазі повстання людей проти злочинної місцевої мафії, навіть для мене стало неочікуваним. Чому «саме для мене»? Та тому, що майже все моє босоноге дитинство пройшло у Врадіївці. І за це я з вдячністю згадую своїх батьків, які кожного разу на літні канікули відправляли нас з сестрою з промислового Донбасу відпочивати на Миколаївщину, де на залізничній станції Врадіївка нас підводою зустрічав дід Ананій.
Село Врадіївка розкинулося на пагорбах, які розрізали глибокі балки, влітку утопало в вишневих садках. На відміну від Донбасу, там всі віталися один з одним, навіть якщо тебе бачили вперше і не якимось примітивним «Здрасцє», а «Добрий день» або «Добрий вечір», а у відповідь обов’язково чулося «Доброго здоров’я». Люди у Врадіївці жили привітні, щиросердні і хлібосольні і це незважаючи на те, що жили майже всі бідно і важко працювали з ранку до вечора. Хати майже у всіх селян були саманні під солом’яною стріхою, парканів ні в кого не було. За паркани слугували бузок та акація, які відділяли подвір’я від дороги. І що саме цікаве, врадіївці не знали, що таке замок на хаті. Зазвичай, коли моя баба Текля кудись ішла, то підпирала хатні двері віником і цього було достатньо, бо всі бачили, що господині вдома немає. Ще один цікавий звичай цього села: криниці у Врадіївці копали на перехресті вулиць, щоб кожен перехожий міг напитися влітку смачної прохолодної води. А вода у Врадіївських криницях напрочуд смачна.
Ввечері молодь збиралася на кутку, бо телевізорів тоді ще не було і такі кутки були розкидані по всьому селу. Співали пісень, грали в ігри, відзначали народні свята. Особливо мені запам’яталося на все життя, як весело і вигадливо відзначали свято Купала. З відстані років згадую, що тоді молодь майже не матюкалася, особливо при дівчатах, бо це вважалося поганим тоном. Скажуть: «Описує якусь казкову ідилію». Ні, не ідилія, бо я чудово пам’ятаю, що тоді існувало колгоспне рабство. Мої тітки працювали в колгоспі на буряках з шостої ранку і до шостої вечора і це при тому, що у кожної були сім’ї, діти і господарство. Тому треба було вставати затемно, подоїти корову, вигнати її в череду, нагодувати живність, приготувати їсти і встигнути на машину, яка вже о шостій ранку чекала, щоб везти дівчат на поле. В шість вечора машина привозила з роботи і мої тітки не знали за що треба хапатися, щоб переробити всі справи. Тому діти у врадіївських сім’ях змалку привчалися до роботи і все домашнє господарство лежало на їхніх плечах.
При таких важких умовах життя, а працювати доводилося дійсно тяжко, часу на читання книжок, або тих же офіційних газет не залишалося, а отже – ніколи було задумуватися над своїм важким життям. Пригадую, декілька разів мені випадало їздити з сусідським хлопчиною разом на поле, він возив підводою воду. Жінки працювали в полі під пекучим південним сонцем, замотані в хустки, тільки одні очі виглядали – пололи буряки. І не дивно, що вже в сорок років вони виглядали, як старі бабусі – обличчя були всі в зморшках, а пальці на руках від важкої праці були покручені. Що ж додавало їм сил не втрачати життєвого оптимізму? Українська пісня! На роботу їхали з піснями і з роботи теж. Народна пісня супроводжувала їх все життя. Нажаль, зараз у Врадіївці пісень не співають і це дуже серйозні симптоми вимирання українського села, бо раніше як не було важко жити, а українська пісня лунала.
Не дивно, що всі батьки хотіли для своїх дітей кращої долі, за будь-яку ціну вирвати їх з цього колгоспного «раю». Заповітною мрією було влаштувати дитину у місті, особливо після того, як колгоспникам почали видавати паспорти. Тут було закладено міну сповільненої дії для всього українського села. Міста при радянській владі, особливо великі, були потужними центрами асиміляції українців. Там створювалися всі умови, щоб людиі якомога швидше забули, що вони українці – соціальне середовище, освіта, радянська пропаганда. Коли моя двоюрідна сестра поїхала вчитися до Миколаєва, то вже через півроку вона перейшла на російську мову (суржик) і це при тому, що виросла в українській сім’ї, вчилася в українській школі (а де ж виховання в школах любові до свого рідного?). Коли я її спитав: «Ти ж українка, чому ти перейшла на російську»? Знаєте,що вона мені відповіла: «А украинский язык не красивый». І це – всього за пів року перебування в місті! Можна тільки уявити, що відбувалося з українцями в масштабах всієї України. Можна тільки гадати, що є причиною такої слабкої відпірності українців до нав’язування чужого, в порівнянні з тими ж циганами. Але основна причина, як я вже писав в попередній статті – це те, що українську матір відсікли від виховання своїх дітей, а сучасні матері не знають і не вміють виховувати дітей в національному дусі. Національну школу виховання потрібно відроджувати з нуля, як і виховання самої української матері.
Не дивно, що при такому державному підході до українського села воно швидкими темпами вимирає, а як нам відомо українське село – це наша прадавня колиска, в ньому всі віки зберігався наш генофонд. Те, що зараз роблять з українським селом – це неоголошена війна проти українців, злочин, який твориться на очах у всього «цивілізованого» світу. Врадіївка перетворилася в місце, де як писав Шевченко «неначе люди подуріли». Молодь спивається, поширена наркоманія. Найкращий будинок в селі, з колонами і левами, у циганського барона, який у відкриту займається наркобізнесом. Про це знає все село, знає міліція, знає прокурор. Землю в людей повикупляли сучасні латифундисти і повіддавали її в оренду кому завгодно – корейцям, вірменам, які знущаються з українців, виплачуючи за непосильну працю копійки, сучасні рабовласники можуть і побити людину, якщо вона щось зробить «не так». І люди мовчать, бо знають, що скаржитися немає кому – всі пов’язані: землевласники, міліція, прокуратура, суди. Врадіївський вибух став для мене абсолютно несподіваним, я не думав, що селяни на щось здатні. Виявляється – помилився. Врадіївський гнійник прорвало! Щоб розуміти причини того, що сталося, треба знати, що в селі, нехай і такому великому, як Врадіївка, один одного знають, як кажуть «з опупка». Та ж сама постраждала Ірина Крашкова мабуть бачила не один раз тих міліціонерів, а можливо з кимось із них разом вчилася в школі і тому вона й гадки не мала, що ці люди (люди?) на таке здатні. Але сучасна система корупції в Україні витворила потвору у вигляді симбіозу: місцева влада, міліція, прокуратура, суди і кримінальні структури, які полізли у ту ж владу. Те, що зараз випливає на білий світ після заворушень у Врадіївці, говорить про повну безкарність місцевої мафії, до цього дня їм все сходило з рук. Про те, що сталося у Врадіївці в 2011 році я чув від родичів. Молоду дівчину зґвалтували в центральному парку і вбили. Потім знайшли аж одинадцять підозрюваних, які взяли всю вину на себе. Двоє з них повісилися в СІЗО, а одного швидше за все вбили у райвідділі міліції. Тепер зрозуміло, хто це зробив. Випадок з Іриною Крашковою став останньою краплею – до людей нарешті дійшло, що завтра це можуть зробити з їхніми дітьми і вони повстали.
Врадіївські події висвітлили, як рентгеном, наскільки корумпована, мафіозна і прогнила влада, як на місцях так і в центрі. Міліція перетворилася в каральну структуру на службі у владної банди, в якій українських хлопців перетворюють в нелюдів, для яких що побити, що вбити людину нічого не варто. Безкарність породжує вседозволеність. І тому стали можливими такі дикі випадки, як у Врадіївці, яка висвітлила те, що відбувається по всій Україні. Прості селяни показали приклад всій Україні, як треба протистояти цій антинародній владі і це для неї є останній попереджувальний дзвоник.
Врадіївка нагадала нам, що ми люди, а у кожної людини має бути гідність, честь і достоїнство, які маємо захищати.
Микола Заремба, м. Павлоград


LELEKA NEWS

четвер, 11 липня 2013 р.

Живи вже сьогодні!



Ось, «Я» вже заходжу до вашого Колізею.  Озирнувшись навколо, стає лячно…натовпи людей переді «Мною» тиснуться до стін. І «Я» опиняюся у вирі подій, до того ж «Я» і є сама подія!!! Так, так!!! Бо «Сама» себе зробила, «Сама» собі все підкорила!!! Розумієте про що мова?
«Я» насправді існую, мислю і повністю вільна від стереотипів. Мій світ, це безгранні можливості, де немає щоденної метушні, немає лозунгів нав’язаних владою, зомбі ящиками чи вашого коханого Інтернету. «Мені» завжди є що сказати, а що можете сказати ви? Подумайте!!! – Два пива і колу будь – ласка! Фу, яка гидота. Або кажете: «Люба, я у відрядження». А, самі їдете до коханки, в якої теж є чоловік, але він мало заробляє і багато п’є. Ваше життя суцільна брехня.
Ось, скажіть мені, ви колись робили щось, що виходить з поставлених суспільством рамок? І не зможете!!! Знаєте чому? Тому, що це все виходить з зони вашого комфорту, ви запаковані в неї, як новорічний подарунок. Ви мов ляльки, затиснуті в рамках буденності та роботи. Чи я не права? Може помиляюсь?
Ви коли небудь, що небудь робили самостійно? Слідкували своєму рішенню, не чекали наказу?! Може вже досить, можливо настав и ваш час жити, а не існувати. І кожному з нас треба добре попрацювати, щоб зрозуміти всі цінності і мати щастя називати себе живим…


  
P.S.: «Я», «Сама» - це насправді кожен з нас, тобто наше внутрішнє «Я», якому ми не даємо керувати, бо вважаємо це за дурню і переймаємося за те, що скажуть інші… Давайте, будемо жити своїм розумом і відчуттями, робити те, що заманеться нам. Нарешті, це наше вільне життя, а слухаючи інших, ми стаємо рабами!


Наливайко А.

пʼятниця, 5 липня 2013 р.

Ви нас вчили, що зло повинно бути покаране

Кабмін намагається скасувати надбавки до зарплати вчителів. Голова комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, народний депутат від «Батьківщини» Лілія Гриневич вимагала не допустити затвердження проекту постанови Кабміну, яким знижується оплата праці працівників окремих галузей бюджетної сфери. Зокрема, за даними Гриневич, низка нововведень призведе до суттєвого погіршення оплати праці в сфері освіти, пише ZN.ua.

У разі прийняття документа в нинішній редакції працівники освіти щомісяця будуть втрачати кілька сотень гривень заробітку за скасування надбавок. Вчителі — від 294 до 361 грн. (через скасування надбавки за престижність педагогічної праці), а також 54-143 грн. (в результаті скасування надбавки за педагогічні звання) бібліотекарі — від 737 до 903 грн. і так далі.

Гриневич повідомила, що щодо загроз, які несе проект постанови, до неї звернулися представники профспілок працівників освіти. Вона переконана, що в нинішньому вигляді документ не може бути прийнятий. "Педагогам повинні зберегти, виплату надбавки в розмірі 20% від посадового окладу, забезпечити підвищення окладів за звання «учитель-методист», «викладач-методист», «старший учитель», — підкреслила голова комітету.


Вчителі завжди вважались елітою серед інтелігенції. Це люди, котрі навчають нас життю, як потрібно себе вести в тій чи іншій ситуації. Вчитель в багатьох випадках – взірець для учня, принаймні – так має бути.
Від них ми дізнаємося, що таке зло і добро. Вони нас вчать казати правду , робити гарні вчинки, вчать тому, що гроші – це не головне в житті, вчать самопожертві.
Одним словом – вчать нас бути людьми.

28 жовтня 2012 року відбулися вибори до Верховної Ради, на цих виборах був спостерігачем в своєму селі. Якось так вийшло, що вибори проводяться в більшій мірі в навчальних закладах, а головний там хто? Директор.
Із присутніх на виборах спостерігачів, більшість – вчителі шкіл та вихователі дитячих садочків; члени комісії також переважно викладачі, хоча були й лікарі.

В моїй школі, де я був спостерігачем, грубих порушень не було зафіксовано. Але в цілому по країні таке процвітало, і в цьому брали участь і освітяни - наша еліта серед інтелігенції.

26 травня 2013 року в Січеславі відбулися проміжні вибори до міської ради. Мені особисто відомо, що принаймні один з викладачів за відданий «регіоналам» голос розплачувався заліками.

Та й на «антифашистські» мітинги правляча партія скуповує вчителів без якихось великих проблем. Вчать одному, а роблять зовсім інше, брешуть, плазують перед владою, продаються за якісь 200 чи 300 грн. Продають таким чином країну й долю її громадян, долю тих, кого вони навчають/виховують. Яке майбутнє чекає на нас, якщо ті, хто повинен своїм прикладом показувати, як шанувати свою Україну, веде її на шлях руйнації?

А влада в свою чергу дала 300 грн. одного разу, а зараз «… у разі прийняття документа в нинішній редакції працівники освіти щомісяця будуть втрачати кілька сотень гривень заробітку за скасування надбавок».

То у вас, шановні, з математикою слабенько? Непорядок, як же ви тоді навчаєте, якщо самі не можете зробити елементарного???

Ви нас вчили думати власною головою, не списувати на математиці, та не переписувати у сусіда по парті диктант, а самі думаєте чиєю головою – невже власною?
Гріш вам ціна, якщо до такого ви додумались власною. Не можу вас назвати людьми, а раз ви не люди, то яке ви маєте право когось чомусь вчити?

І вийшло як в «Катерині», яку написав Шевченко – вас використали, а тепер ще й сміються.

Чесно кажучи, мені вас не шкода. Ви нас вчили, що зло повинно бути покаране … то ось, тримайте покарання. Це покарання ви зрозумієте повністю, я й не сумніваюся, воно ж вдарить по вашому шлунку, а покарання через шлунок розуміють найкраще.
Але може варто було б почати застосовувати і свою голову не лише для того, щоб носити зачіску і не допомагати злодіям грабувати самих себе?


Артур Литвиненко, координатор ГР «Лелека»


LELEKA NEWS



четвер, 4 липня 2013 р.

Дрыжак рассказал о "гнилой системе" МВД: можно убивать и "вешать" дела на невиновных

Задержанные по подозрению в зверском изнасиловании милиционеры, капитан Евгений Дрыжак и лейтенант Полищук сделали сенсационное заявление о состоянии дел в местной милиции.


Об этом сообщает "Николаевский Обозреватель".

В частности, милиционеры рассказали, что система МВД прогнила насквозь, а их начальники ежемесячно требовали дани.

"Мы обязаны возить дань в Николаевское УМВД каждый месяц, а если надо, то нам дают одну ночь для сбора определённой суммы денег", - рассказали они.

Кроме того, они рассказали, что Отдел внутренней безопасности (ОВБ) продавал дела, собранные на преступников, фигурантам этих дел.

"ОВБ начало продавать собранные дела преступникам, то есть, если оперативники отдела по борьбе с экономической преступностью (БЭП) собирают материал на фермера или другого бизнесмена, они обязаны сообщить об этом представителю ОВБ, бывшему работнику БЭП. Тот со своим руководством звонят бизнесмену и говорят цену, если тот соглашается, то дело должны уничтожить, а если работники БЭП сопротивлялись, то их просто подставляли и выгоняли в лучшем случае, также ОВБ под себя "подмяло" всё", - рассказали Дрыжак с Полищуком.

Кроме того, они раскрыли "организацию дела" в разрешительной системе МВД.

"Разрешительная система – это лакомый кусочек. Есть план со всех владельцев оружия под любым предлогом собирать деньги, то ли это отстрел гильз, то ружьё или пистолет был неправильно зарегистрирован, и теперь надо отобрать и всё по новому "решить", - уточнили подозреваемые.

Также врадиевские милиционеры рассказали о сборе дани с преступников: "Участковые должны собирать дань с продавцов наркотиков и самогона каждый месяц, поэтому за последние время в сёлах в несколько раз выросло количество торгующих коноплей и самогоном".

После этих "мелких" деталей Дрыжак и Полищук начали "сдавать" руководство милиции.

"Заместитель начальника УМВД Украины в Николаевской области по кадрам Юрий Чернега наладил систему получения денег за грамоты, звания, медали, поощрения и получение новой должности.

Заместитель начальника УМВД Украины в Николаевской области по общественной безопасности Анатолий Марчук наладил систему получения денег с райотделов. А именно: участковые должны приносить собранную дань заместителю начальника по общественной безопасности РОВД, а те уже везут Марчуку, так же инспектора разрешительной системы везут начальнику разрешительной системы УМВД Украины в Николаевской области Владимиру Никоре, а тот уже Анатолию Марчуку.



Такая же схема у Юрия Чернеги: заместители начальников РОВД по кадрам так же собирают дань с работников милиции за грамоты, звания, должности, "очищения" личного дела и тому подобное", - сообщили они.

Но и на этом Дрыжак и Полищук не остановились. По их словам, следователи уголовного розыска были вынуждены "вешать" дела на невиновных.

"Следователи и оперативники уголовного розыска должны для показателя вешать дела на невинных людей, которые не платят дань, а если дело не прибыльное, то на работягу или бомжа", - отметили они.

Кроме того, задержанные рассказали, что у них есть "много фактов, что сами милиционеры сами курят коноплю и даже убивали людей, но всех заставляют молчать".

"Главное цифры, цифры! В сёлах много людей, на которых можно всё повесить, всё что хочешь. Следователь может такие "чудеса" нарисовать, а местная прокуратура нас всегда поддержит, потому что нам иногда попадаются их родственники. Поэтому прокуратура с нами никогда не ссорится", - заявили врадиевские милиционеры.

В своем заявлении они резюмируют, что если "общественность требует увольнять и наказывать нас, так увольнять надо всех исполнителей и заказчиков системы".

понеділок, 1 липня 2013 р.

Мєнтовське зґвалтування в Миколаївської області

video
Сьогодні мешканці смт Врадіївка Миколаївської області вийшли на акцію протесту з вимогою покарати двох співробітників міліції, які підозрюються в зґвалтуванні та завданні тяжких тілесних ушкоджень молодій жінці.

Заворушення в селищі почалися ще вранці: кілька десятків врадієвчан вийшли до будівлі міліції з вимогою заарештувати одного з ґвалтівників.

Близько 17.00 біля будівлі Врадіївського районного суду зібралося вже кілька сотень жителів: люди вимагали заарештувати другого міліціонера - старшого лейтенанта Євгена Дрижака, підозрюваного в зґвалтуванні.

Обстановка у Врадіївці гранично напружена, до райцентру підтягують додаткові сили міліції. У селищі відключено інтернет.

У селище приїхало усе керівництво правоохоронних органів області.

Нагадаємо, що 26 червня троє чоловіків затягнули в автомобіль 29-річну мешканку смт Врадіївка Ірину К., вивезли її в лісосмугу біля села Сирове і зґвалтували. По дорозі і на місці згвалтування дівчину жорстоко били.

Наразі потерпіла знаходиться у відділенні нейрохірургії ЛШМД м. Миколаєва. У неї діагностовано відкриті переломи черепа в декількох місцях, різані рани голови, обличчя, численні удари і гематоми. Ірині вже зроблено дві хірургічні операції, стан її розцінюється як важкий.

Жертва насильства повідомила слідчому, що її побили і згвалтували два офіцери міліції - лейтенант Дмитро Поліщук та старший лейтенант Євген Дрижак. У побитті також брав участь місцевий таксист на прізвище Рябіненко. Поліщук та Рябіненко затримані, що ж стосується Дрижака, то у нього виявилося алібі - він, нібито, в момент злочину чергував у райвідділі.

http://vk.com/avtonomnyi_opir?w=wall-42618162_1985




Сьогодні в Дніпропетровську відбувся протест проти злиття трьох університетів (фото)

Сьогодні в Дніпропетровську відбувся протест проти злиття трьох університетів .

Представники ГР "Лелека" також приймали участь в протестній акції.
Звіт буде пізніше, а фото тримайте зараз.

 

Біля Аграрного  університету.






















Дивлячись на останні два фото розумієш, що слова "Кожен народ заслуговує на владу, яку він має." сказані саме про нас.