Чверть століття мого трудового стажу (який частково не зафіксований у «трудовій»), наштовхнули мене на думку, що я більше не хочу працювати, я хочу – заробляти! І не де-небудь, а у своїй країні, збагачуючи економіку своєї держави, яка в свою чергу забезпечить мене соціальними гарантіями, бо я – найцінніший та найголовніший її ресурс (так мало б бути).
Дикий капіталізм в Україні з початку 90-х засвідчив свою неефективність. Приватизація за допомогою маніпуляцій поглибила прірву жебрацтва для 80% населення України і, дуже швидко збагатила певний прошарок шахраїв та «кідал». Головний ресурс країни (людський) втратив свою цінність і унікальність в умовах антинаціональної політики прогнилої системи влади в обличчі її «яскравих» особистостей, яких ми всі дуже добре знаємо. Їх цікавлять інші ресурси, які можна експропріювати попередньо узурпувавши владу та збагатитись за короткий відрізок часу на національних ресурсах та цінностях, які в рівній мірі мають належати всім і кожному.
Під час перебудов, реформ і покращень залишатись чесною, законослухняною та порядною людиною – не модно. В пошані, як і при владі ті, хто свого часу більше вкрав. Вони себе призначають, підвищують, нагороджують. Така собі гламурна тусовка касти недоторканих відірваних від реалій життя.
З дитинства мене вчили, що брехати не можна. Виявляється – можна, і треба – для того, щоб бути «успішною», «авторитетною» людиною. Спекуляція трансформувалась в «підприємництво». Людей заганяють в штамп примітивізму: купи – дешевше, продай – дорожче. Прищеплюється думка: «Виробляти - невигідно». Відколи це стало невигідно? Можливо відтоді, коли ви зруйнували виробничі підприємства та загубили село? Можливо жити також невигідно, краще – померти? Саме цього ви й прагнете, коли свідомо зруйнували економіку та привласнили те, що вам не належить.
Народ вже не стогне і тим більше не «скігліть», він – хрипить, наче поранений та загнаний у кут безвиході звір акумулюючи сили для останнього кидка до горла свого образника. Цей народ вимагає сатисфакції, амфітеатру – крові на арені, і не своєї, а крові окупантів.
Окупаційна влада звикла до гри за встановленими ними ж самими правилами на замінованому полі. Мапа замінованої території є тільки у них, що в свою чергу дає їм переваги в трактуваннях і зміні правил вже під час «гри». Але, народ вже наївся цього лайна від дебіло-реформаторів, дауно-аналітиків та дегенерато-психологів, які загравшись у безкарність не помітили як перейшли межу, за якою діятимуть інші закони (канони народного трибуналу).
Поки межигірський мутант в перервах між біганням по пеньках та запливами у басейні блює і сере в золотий унітаз не в змозі перетравити полуницю по 700 грн. за кіло та сам собі здає в оренду приміщення, автомобільний парк та гелікоптер, розраховуючись із держбюджету, у народу за комунальні борги забирають останнє.
Можливо за борги, а можливо за свою громадську діяльність, під дію караючого меча комунальної війни потрапив і автор цього матеріалу (про себе в третій особі))).
Отже, користуючись нагодою, заявляю, що боргів я не визнаю, гасити їх не збираюсь, а збираюсь посадити в тюрму тих покидьків (злочинне угрупування «Дніпроводоканалу», яке вчинило протизаконне обмеження водовідведення під час аномально-екстремальної спеки. Про перебіг подій буду інформувати загал про те, як працюють державні структури та служби.
Допекли! Готуйтесь до «зачисток» всі від крупного корупціонера до дрібного хабарника і єжи з вами – холопи-лизоблюди. Народний трибунал врахує «напрацювання-досягнення» кожного окремо, та винесе персонально-достойний вердикт кожному з фігурантів. Еквівалентом народних страждань - сучасного геноциду, може бути тільки покарання в цьому винних. Сьогодні про вас пишуть на перших шпальтах, завтра можуть написати у некролозі. Сьогодні ви при владі та на високих щаблях – завтра фарбуватимете бордюри та обживатимете Чорнобильську зону відчуження.
Піду поставлю за вас свічку…
Сергій ФіліпенкоP.S. Коли гостро постає питання виживання в цьому жорстокому світі – толерантним лібералом стає бути не модно. Забудьте про соплі, сльози, підберіть слину та стисніть кулаки…
Час «Ч» вже на обрії…
Немає коментарів:
Дописати коментар