Володимир Степаненко
Ми топчемо і ворогів,
і друзів,
О бідні йорики, всі
на один копил.
На цвинтарі розстріляних
ілюзій
Уже немає місця для
могил...
Василь Симоненко
В умовах тотальної
інформаційної війни, спрямованої на
знищення українців, наш добрий, чесний,
довірливий народ заблукав у мòроці
нав’язаних облудних стереотипів. Проти
українця спрямовані освіта, культура,
та і сама узурпована чужаками держава.
Все наше традиційне – добре, мудре,
світле, людяне підміняється чужим, нам
категорично не властивим. І немає серед
нас того, хто в тій, чи іншій мірі не
попався би в пастки облудної пропаганди,
і немає серед нас того, хто в тій, чи
іншій мірі, не почував би себе обдуреним.
Нас вороги занурили в мòрок інформаційної
ночі і хаосу: в Україні ЗМІ – не наші,
до того ж 201 політична партія, більше
300 тільки християнських конфесій і сект…
Окрім того, у кожного українця своя
власна, приватна правда… В умовах
тотальної дезорієнтації і роз’єднання
нас легко спрямували будувати чужу, не
властиву і ворожу нам цивілізацію.
В цих умовах, людина,
яка прагне очолити рух, спрямований на
звільнення свого народу від поневолювачів,
нагадує парашутиста, який темної ночі
скинутий на ворожу територію. Щоб успішно
виконати завдання, він повинен
зорієнтуватися, де він реально знаходиться,
де той кінечний пункт, якого треба
дістатися, і обрати той шлях, який омине
пастки і без втрат доведе до мети.
І тут постають
проблеми. Один тямущий математик може
розрахувати траєкторію польоту на
Місяць (це забезпечують наукові
математичні знання); один талановитий
композитор може створити безсмертний
музичний шедевр (це забезпечує мистецький
талант). Політику ж у нас ніхто не вважає
ні за науку, ні за мистецтво. Тому у нас
багато поверхових політиків, які
вибудовують свою діяльність на вмонтованих
чужинцями, (чи недолугими авторитетами)
провокативних стереотипах. Ці «політики»
неспроможні зорієнтуватися, де вони
знаходяться, бо у них мапа з нанесеними
на неї чужинцями «липовими» орієнтирами;
і з тої ж причини не можуть правильно
визначити кінечну мету і безпечний шлях
до неї. Таким чином, поверхові політики,
навіть будучи щирими патріотами, стають
авантюристами, бо неумисно спрямовують
рух на марні жертви і цим сіють зневіру.
Порівняйте духовний підйом людей часів
Народного Руху (разом з прихильниками
Рух налічував понад 5 млн. осіб), або
підйом часів Помаранчевої революції –
і теперішній стан, як результат недолугості
і зрад національних лідерів.
В результаті, ми
отримали знавіснілу владу донецьких
«проффесіоналів», які нас ефективно,
зі знанням справи грабують. І грабують
високопрофесійно, з випередженням часу,
вішаючи на нас борги зарубіжних, ними
ж розкрадених позик і творять закони
для нових масштабних грабежів уже щоб
«в законі». САМЕ ДЛЯ ЦЬОГО ВОНИ ПОСЛІДОВНО
ЗГОРТАЮТЬ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ:
спочатку майже в 5 разів зменшено
представництво народу в місцевих радах
– грабіж; потім в Києві ліквідовані
райради – грабіж; зараз готується
укрупнення сільських районів і ліквідація
сільських рад – грабіж землі.
Позбавившись
окупаційної влади донецького криміналітету,
ми опинимось в тій ситуації, яка була
після війни з германським фашизмом. І
навіть в гіршій! Огляньтесь навколо: ті
ж самі зруйновані (без бомбардувань!)
заводи, ферми, будинки в селах і цілі
села, розбиті периферійні дороги,
зубожіле, одягнене в «секонд» населення
і т.д.
... Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Самі на панщину ідуть
І діточок своїх
ведуть... (Тарас Шевченко)
Закриті ж селища
палаців з приватними парками і басейнами
не є показниками зростання нашого
добробуту, а навпаки – це промовисті
показники процвітання мародерства
загальнонародних надбань і нашого
зубожіння.
Це стан глибокої
економічної і гуманітарної кризи,
наближеної до катастрофи.
Катастрофа – це
спричинені зовнішніми, чи внутрішніми
чинниками такі руйнівні зміни системи,
за яких її повернення до нормального
функціонування за рахунок внутрішніх
ресурсів – неможливе.
Саме таку ситуацію
отримає нова патріотична влада. Влада,
яка не має права на помилку.
Вихід зі стану
глибокої кризи за рахунок залишків
внутрішніх ресурсів затяжний і болючий.
Для прискореного виходу з глибокої
кризи необхідно мобілізувати всі
внутрішні ресурси, а також залучити
зовнішні – позики, інвестиції. І головна
роль майбутньої патріотичної влади –
створити умови для ефективного
використання всіх наявних ресурсів,
серед яких вирішальним має бути віра
людей в правильність державного курсу,
що в свою чергу, згенерує високий духовний
підйом в суспільстві.
Нам усім необхідно
усвідомити, що люди так влаштовані, що
хочуть мати все і одразу. Для того, щоб
нейтралізувати такі нахили, необхідно
максимально занурити громадян у справжнє
самоврядування, яке лише і може змусити
людей мислити громадськими категоріями
і відповідно діяти, а не чекати, що
«хтось» за них все зробить і «дасть».
Власна відповідальність за прийняті
рішення мимоволі буде змушувати
враховувати реальні обставини і шукати
оптимальні шляхи досягнення мети. А
залежність результату від власних
зусиль – найкращий генератор підйому
духовного потенціалу. Замість покладати
надії на «доброго царя», люди усвідомлять
особисту провідну роль у вирішенні
власних проблем, що і є по своїй суті
головною метою діяльності держави.
Мій часе, не ошукайся,
Мій часе, не помились!
На всі галасливі
гасла
Довірливо не купись!
Не вір переможним
дзвонам,
Допоки мовчить народ
–
Народу не треба
тронів,
Не треба йому нагород,
Він вірою освятиться
На попелі всіх утрат…
…Ходімо копать
криницю,
Ходімо ростити
сад.
Олена Матушек «Поема
саду» (фінал).
Немає коментарів:
Дописати коментар