Загальна кількість переглядів сторінки

вівторок, 12 лютого 2013 р.

Зберегти свою ідентичність


«Україно! Ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права»
В. Симоненко.

Вже не одне століття йде змагання за володіння землями України. Особливо жорстокими були ці змагання в XX столітті, в результаті чого чисельність українців скоротилася майже наполовину – з 80 млн. до 45 млн. Причому найбільші втрати українці понесли в змаганнях з північним сусідом, і, на жаль, ми втрачаємо людей в XXI столітті, але вже в іншій площині – в духовній. Чому так сталося? Невже українці такі вже зовсім відсталі і не войовничі? А як же тоді Запорозька Січ, перед якою тремтіла могутня Османська Імперія? Чому захланна ординська московщина почала підкорювати сусідні народи і перетворилася на могутню Імперію? Та тому, що Москва взяла на озброєння візантійську підступність і азійську жорстокість. Це з тих часів пішло прислів’я: «Москва сльозам не вірить».
Ординська Москва взяла на озброєння візантійське православ’я, прикриваючись яким вона пішла в наступ на Україну. Пам’ятаєте, як брав Запорозьку Січ наймит Катерини генерал Текелій. В червні 1775 року, після підписання мирної угоди з Туреччиною, генерал Текелій повертався з військом з Криму. Він отримав наказ Катерини II про знищення Запорозької Січі, це в подяку за вірну службу запорожців в російсько-турецькій війні протягом шести років, і коли більшість запорожців ще не встигла повернутися на Січ. На Січі тоді знаходилося близько трьох тисяч запорожців, а оточило Січ стотисячне військо. Запорожці і подумати не могли, що за вірну службу Катерині вони потраплять в немилість, побачивши, що вони оточені з усіх сторін, почали радитися. Кошовий отаман Калнишевський, на чолі зі старшиною, після довгої наради, вирішили не робити спротиву і почали вмовляти козаків здатися на царську ласку, не «проливати християнської крові», а січовий архімандрит Володимир Сокальський вийшов перед запорожцями з іконою і почав вмовляти не піднімати руку проти «православних братів». Молоді запорожці не послухалися «святого отця» і вирішили потаємними протоками в плавнях тікати на човнах. Всі, хто склав зброю і став на коліна перед царським військом, були знищені, а козацька старшина взята в полон. Про подальший страдницький шлях кошового Калнишевського всі знають з підручників історії. На цьому прикладі ми бачимо жорстоку підступність Російської Імперії.
З часів церковної реформи Петра I московська церква перетворилася на передовий загін в справі завоювань нових земель, такою вона є і в сучасну пору. Новітній наступ на своїх сусідів, тільки вже під гаслом «Рускава міра», очолює «воїнство в рясах». А під якими гаслами більшовики на чолі з Леніним захоплювали владу? «Свобода», «Братерство», «Демократія», «Заводи і фабрики – робітникам», «Землю – селянам», «Автономія всім народам, які потрапили в царську кабалу». І чим все закінчилося – ріками крові і мільйонами знищених людей. В Україні «вожді» Центральної Ради розпустили по домівках мільйонну армію, бо «чого боятися демократичної Росії» (слова В. Винниченка), тим самим віддавши українців на страждання і мільйонні жертви.
Наші вороги завжди діяли підступно, знищуючи в першу чергу, за визначенням Д. Донцова, «кращих людей» – провідну верству, мозок нації. Ми пам’ятаємо «розстріляне відродження» - це коли винищували українську інтелігенцію, письменників, вчених, вчителів, просто грамотних людей; голодомори, війну 1941-1945 років, яка вогняним молохом пройшлася по нашій землі. Вже в повоєнний час почали активно створювати нову спільноту «совецкій народ». Для цього попридумували так звані «комсомольскіє стройкі», куди зганяли молодь з усього Радянського Союзу. Як хвилювалася студентська молодь після закінчення ВУЗів в Україні і в інших радянських республіках, бо майже всіх направляли далеко від домівок освоювати «нєоб’ятниє простори» Радянського Союзу, натомість в Україну присилали чужорідний елемент, який тепер складає промосковську «п’яту колону». Ще один хитрий спосіб збирання кращих «мізків» з усього Союзу – це так звані «Олімпіади» з математики, фізики, хімії та інших предметів. Переможців негайно забирали до Москви і Ленінграда. Таким чином обкрадали всі народи Радянського союзу. Так само робили і з творчою молоддю – всі найкращі співаки, музиканти, актори збиралися у Московію. А в кого виявляли «націоналістичні прояви», тих знищували: В. Івасюк, В. Стус, В. Симоненко, А. Горська.
Україна в 1991 році здобула Незалежність без «крові і жертв», чим так люблять вихвалятися доморощені демократи, а те, що за незалежну Україну полягли мільйони наших попередників, сором’язливо замовчують. Україна здобула Незалежність не маючи своєї повноцінної еліти, тому ми, маючи в 1991 році кращі умови ніж наші сусіди, опинилися далеко позаду тієї ж самої Польщі і Прибалтики. А все через «національну еліту», яка дісталася нам від Радянського Союзу. Саме вона пішла на змову з партноменклатурою під девізом «лішь би не било войни», це на їхній совісті той стан, в якому опинилася зараз Україна. Зараз ситуація настільки загрозлива, що постає питання збереження нашої ідентичності. І в цій складній ситуації, якщо хочемо зберегти себе як самодостатню націю, ми повинні діяти згуртовано, принципово, не поступаючись ні на йоту ні в чому, що стосується української ідентичності. І тут головною нашою зброєю є українське Слово, бо багато ще патріотів України не усвідомили цієї прописної істини. Мова – була, є і буде! – першим і останнім бастіоном українського відродження. З Мови все починається, людина народжується, і хоч вона ще не вміє розмовляти, вона сприймає оточуючий світ саме через Мову. Якщо до неї будуть звертатися вишуканою, добірною Мовою, яка несе в собі генетичний Код Нації, то така дитина виросте справжньою Людиною, налаштованою на Творчість, в самому широкому розумінні цього слова. І навпаки, якщо дитина ще в утробі матері чує малограмотну, зіпсовану матюками, говірку, не повертається язик назвати це мовою, така дитина вже народжується хворобливою і що з неї виросте нікому невідомо, але точно, що нічого путнього.
Якщо XX століття стало ареною битви тоталітарних, агресивних ідеологій, то XXI століття стає полем боротьби релігій і культур. Від того, чиє потужне «вірую» і «хочу» переможе, залежатиме доля України. І тут відкриваються широкі можливості для молоді, їм потрібна новітня ідеологія і право на цю безоглядну дію, а дія навіть одиниць покличе до життя потужну структуру. Постане нова сила, яка викине «п’яту колону» з України. І така Сила вже народжується. Як весною при розтаванні снігу з маленьких струмочків утворюється повінь, яка змиває все на своєму шляху, так і в Україні вже повсюдно утворюються стихійно громадські об'єднання, яким не байдужа майбутня доля українського народу. Вони неодмінно зіллються в потужний РУХ, який нарешті утвердить Українську Владу.
Микола Заремба, м. Павлоград



Немає коментарів:

Дописати коментар