Загальна кількість переглядів сторінки

вівторок, 5 лютого 2013 р.

МОВЧАННЯ «ХАХЛЯТ», АБО КРИМІНАЛЬНИЙ ГІПНОЗ

21 рік незалежності України. Для пересічного українця вік, у якому людина вже зовсім доросла – хтось відслужив у війську, хтось навчається у виші, хтось створивши сім'ю, намагається її прогодувати і прогодуватися сам. Хтось своєю працею, хтось «шнирить» по кишенях. Безперечно є й ті, хто у такому віці лишилися інфантильними. Ким же є наша держава у цьому 21-річному віці? Деякі політики говорять, що такий вік для держави є дуже маленьким і держава є дуже молодою.

Що ж, давайте тверезо оглянемо нашим інфантильним оком навколишній простір, власне – глянемо на мапу Європи. Угорщина… Чехія і Словаччина… Польща… Так, це ВОНИ… ЄВРОПА… Не совєцькі держави, які відійшовши від примари комунізму, стали на шлях демократичного розвитку власного капіталізму. Держави Прибалтики, тобто постсовєцькі держави, стали теж ЄВРОПОЮ, бо власне, нею вони й були – культурно, ментально, духовно. Безперечно, Прибалтика – не Україна. Прибалтика не має таких чорноземів. Не має такого промислового потенціалу. Не має такого геополітичного значення, а отже й не складає такого інтересу для Москви. Саме тому, з такою активністю, в Україні працюють гундяєви, жіріновські, лужкови – це видимі фекальні камені, а скільки працює невидимих, із спецслужб?
А скільки працює «напіввидимих» у структурах влади і у самій владі? Саме вони спрямовують і обмежують вектори політичних електоральних настроїв, саме вони коригують абсолютну величину політичного й соціального напруження у державі. Саме вони є тими фільтрами, що сепарують і ретушують занадто активних членів суспільства. Саме вони створюють нескінченну кількість громадських «сил» та рухів, політичних партій і партійок – ніби національного спрямування, ставлячи на чолі псевдонародних формацій добре підготовлених майстрів пустого слова, забарвленого фарбами політичного контрасту, національної героїки, національних катастроф. Тонко й уміло експлуатуючи психіку соціуму, розхитують ще допоки відносно цілісний організм нації, бо нація, об'єднана спільною свідомістю, вибухає у момент свого «дальшенємогу» кривавим фаршем громадянської війни.
Значить, щоб розрізнені індивідуальні коливання кожного не переросли в резонансну руйнівну хвилю, потрібно потихеньку припинити коливання кожного, вкоренити у свідомості кожного зневіру у саму можливість змін, віру в те, що МИ – МОЖЕМО щось міняти в цьому суспільстві, бо ми і є оте саме суспільство. Якщо уявити державу у виді казана, в якому киплять політичні й соціальні пристрасті на різних соціальних рівнях, такий собі крекінговий процес, то зрозуміло, без клапана, чи без краника рано чи пізно «котелок» постраждає – його розірве. Щоб уникнути проблеми для кожного соціального рівня створюється свій канал, свій трубопровід для скидання зайвого тиску. У кінці трубопроводу свій «смотрящій» за манометром і відповідальний за «кранік».

Комуністично-соціалістичний «отстой» іде до одного з краників «вітренко», «мороз» чи «симоненко» (які гарні українські прізвища!). Політично-нігілістичний потік направляється по ПР-овській «трубі», де є ті, кому покерувати з представників кримінального світу. Ліберальний, толерантно-демократичний потік, направляється до краника «всенародного ТАК ющенко», чи до біло-сердечного краника «вона-тимошенко», краника «юралуценко». А от вершиною процесу політичного крекінгу, де політична напруга завжди «зашкалює» і має чітку спрямованість, являється «труба» національно-свідомого кипіння із своїм краником, який теж уміло випускає надмірний тиск народного гніву. У критичні періоди процесу, коли, згідно класикам, «низи» (українці) вже не можуть, а олігархічні «верхи» неукраїнського, як прийнято говорити, ще не наїлися – масово виводяться протестувальники, свідомі своєї правоти й праведності своїх лідерів. Розмахуючи вудочками з партійною символікою на полотнищах прапорів, надривно виє, гуде, волає натовп в екстазі «ЙййЮууУуляАаАаАаа…а…а»…
Хриплять гасла з гучномовців. На трибуні – на фоні стареньких і сіреньких павличків-яворівських – неповторна, мила, чарівна, біло-сердечна ВОНА…. Поруч, за декілька метрів від біло-сердешного дійства, на елітному майданчику перед самісінькою радою, відгородженому сталевим парканом і біснуватими московськими «християнами», що гугнявлять свої псалми, проводять свій шабаш прихильники керівної ПР. А тут, у біло-сердешному вариві, при виді ВОНИ, при звучанні її всепроникливого голосу, у прихильниць її світлого образу, самі по собі ллються сльози. ВОНА так захоплюється процесом зомбування, що забуває за іншого представника політичного крекінгового процесу – Олега Тягнибока. Але ображені «проіскамі» колег по опозиції «свободівці», щоб якось проявити себе, спрямовують свою незадіяну енергію в чергову багатотисячну протестну ходу з метою типа «відстояти національний футбол».
Багатокілометровий шлях до місця «камлання» проти намагань знецінити український «хутбол», безперечно супроводжувався глибоким вдиханням київського повітря й видиханням дружного «зекагеть», «янучаруНАнари», «свобода прийде – порядокнаведе». Втомлені ходою, адреналіном від відчуття власної значимості й міліцейського супроводу, енергією, вкладеною у «дружні» побажання чинному президентові, але свідомі виконаного обов'язку, протестувальники розсмоктуються невеликими групками, як туристи, по «пузатих хатах», по цікавинках міста – в очікуванні свого транспортного засобу в напрямку «додому». Пару скинуто… Покричали… Походили… Участь прийняли, громадянський обов'язок виконали… Результат ? В принципі – ніякого. Нари – без янучари... «Геть» само по собі… Зек – на місці (не на своєму)… Зарплатня дома – яка була така й лишилася... Головних моменти два – «пропарили» партію з її очільниками і скинули пару, свою і суспільства. Скільки нас? Скільки нас приїздить до Києва, попри всі міліцейські перешкоди? За різними оцінками і на різних заходах – від 10 до 40 тисяч чоловік. В основному молодих. Але всі – тобто ВСІ хто приїжджає – віддані ідеї націоналізму й повні готовності, якщо треба – підставити ребра під кийки. Якщо треба – пустити в хід кулаки. Це лише «свободівців» така кількість. Не набагато, підкреслюю – НЕ НАБАГАТО менша кількість «юліних» прихильників, які по протестному налаштуванню мало відрізняються від «свободівців».
Коли боляче наступили на причинне місце малому і середньому бізнесу – у Київ приїхало близько 60 тисяч підприємців. Тепер скажіть мені будь ласка, якщо цих людей спрямувати на блокування Адміністрації Президента, блокування Верховної Ради – не на пів дня, а до кінця, до прийняття відповідного рішення – могли б ми відкинути газові псевдоугоди в обмін на здачу Криму? Так. Могли б… Поміняти й саму владу теж могли б… Не насильницьким шляхом могли б і МОЖЕМО змусити рахуватися з думкою виборців, з думкою народу. От і просяться сумні висновки про діяльність усіх опозиційних і не дуже опозиційних гравців політичного цирку. В одному дописові, на сторінках соціальної мережі, є такі слова, які я із задоволенням скопіював: «Спартак з 70-ма рабами-гладіаторами і сам раб кинув виклик всій потузі Риму через любов до Свободи, Фідель Кастро з 75-ма «бороданями» на вутлому суденці перетнув Карібське море і розпочав війну за визволення Куби, Гарібальді зі жменькою червоносорочечників заходився визволяти і об'єднувати Італію, 300 спартанців стояли на смерть, билися руків'ями зламаних мечів і тупими кінцями зламаних списів з усією перською армією при Фермопілах, 300 козаків, оточених при Берестечку, кидали гроші у ляхів в знак презирства до Смерті... І все це заради одного – аби жила Воля, аби жила Слава, аби жила Вітчизна.» (І юні ГЕРОЇ КРУТ стояли на смерть проти переважаючих у багато разів червоних московських різників, поклавши своє молоде життя за Волю рідної держави).
А в українській дійсності, з дня проголошення незалежності, ворогам України дається свого роду карт-бланш, дається змога зосередити у своїх руках усі грошові потоки, усі засоби виробництва, засоби інформації й саму владу. Народ заганяється в стійло. За допомогою спецтехнологій, провокаторів серед протестувальників, за допомогою отих самих «краників – клапанів» скидається пара, скидається соціальна напруга. За таких умов, людська маса нездатна самоорганізовуватися, потроху, на генетичному рівні, затухає здатність і потреба боротися. Чим далі від слави козацької, чим далі від слави січового стрілецтва, слави юних героїв Крут, чим далі від самовідданості бандерівців – тим далі народ від самої віри в можливість боротьби і тим більше – перемоги. Відсутність прикладу, за виключенням поодиноких ЗАПОРОЖЦІВ Віталіїв, та активна дія новітніх іванів сусаніних із мойсеями, що водять український народ мітинговими манівцями, пригнічують волю до протистояння із бандитською державою. Але може наступити момент, коли воскресне дух і «…обнімуться брати…», коли зірвуться і краники, і кришка, і тоді - «КРИШКА». На кожній акції, будь то в обласних центрах, будь то у «стольному граді» йде «говорильня» талановитих спікерів від різних партій. ДІЯЛЬНОСТІ, ПРЕДМЕТНОЇ, ЖИВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, яка приводить до бажаного результату – 0… НУЛЬ… ЗЕРО!..
Все це політичне мишаче вовтузіння, на протязі двадцяти одного року, дуже нагадує один з видів кримінального гіпнозу. Пустою й густою, але вагомою балаканиною на декілька тем кількома людьми, розщеплюється свідомість «клієнта», а в цей час - «шарять» по кишенях. І лишається бідний «клієнт» без грошей чи речей зі спустошеною душею. Чи не шарять 21 рік по наших з вами кишенях політичні гіпнотизери??? Розмови, гасла, заклики, маніфестації, штовханина… і знову РОЗМОВИ, (навіть зараз із Качанівської колонії звучить заклик «прокинутись»), «ВОЗЗВАНІЯ», об'єднання й нові заклики, нові маніфести. Як сказав класик – «ти говорішь,.. я – говорю,.. всє говорят – А ШТО ТОЛКУ ?..» В нас забирають Крим, а ми ЇМ - маніфестацію, нам пенсійний вік піднімають – а ми їм… МИ ЇМ!.. дулю в кишені. Табачник нищить освіту, паплюжить історію, а ми його «пальтрєт парвьом». У нас заводи, шахти й фабрики позабирали – а ми ЇІІІІММ!!. А шо МИ – ЇМ? Чергову ходу? Чергову маніфестацію? Чергове об'єднання, кероване п'ятою колоною? Чергову картинку з червоною цяткою на чолові? Чергове «ГЕЕЕТЬ!!! …ь …ь» ? Що МИ – ЇМ?
Д В А Д Ц Я ТЬ О Д И Н Р І К ПСЕВДОНЕЗАЛЕЖНОСТІ. ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК ПАЛКИХ ПРОМОВ БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКІВ ВЕЛИКИМ УКРАЇНЦЯМ. ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК МАРШІВ ІЗ «СЛАВАми» Й «ГЕТЬями». ДВАДЦЯТЬ ОДИН РІК ХОДІННЯ ПО КОЛУ ПЕРЕД ТИМИ, ХТО В ЦЕЙ ЧАС НАТОПТУЄ СВОЇ КИШЕНІ НАШИМ БАГАТСТВОМ, ПЕРЕД ТИМИ - ХТО ОБ'ЇВ НАС, ОБ'ЇДАЄ НАШИХ ДІТЕЙ І ОНУКІВ… ЩО ДАЛІ? ГЕТЬ - ВОНИ? ЧИ ГЕТЬ - МИ?
Що далі? Виснажливий рух по колу із прапорами й прапорцями? Мовчання «хахлят» чи кривавий фарш?
Олександр Бердо



http://lelekanews.blogspot.com/2013/02/blog-post.html

Немає коментарів:

Дописати коментар